— Нехай твоя чаклунка перевірить стіну, о дочко Аджихада, і переконається, чи мала я рацію, — продовжуючи пручатись, озвалась мала бешкетниця.
Насуада кивнула Тріанні, й та оглянула стіну, помітивши металевий дротик, що застряг у ній.
— Звідки це тут узялося? — зблідла дівчина.
— Гадаю, звідти, — показала чаклунка на прочинене вікно.
— А що ти про це думаєш, Елво?
— Це був убивця, — набурмосилась та.
— І хто його підіслав?
— Галбаторікс надихнув його своєю чорною магією, — впадаючи в транс, мовила Елва. — Ця людина ненавидить тебе, вона приходила до тебе, збираючись убити, але я їй перешкодила. А тепер поквапся, бо вбивця зупинився в готелі на вулиці Фейн. Він мешкає в останній кімнаті на останньому поверсі. Мерщій, бо він утече!
— Перекажи Джормандеру про все, що сталося! — гукнула Насуада до Тріанни. — Візьми найкращих чарівників і схопи цю людину! А якщо не зможеш, то вбий!
Після того як чаклунка пішла, Насуада глянула на своїх охоронців і помітила рани на їхніх ногах. Елва добряче попрацювала, намагаючись прорватися до своєї господині.
— Сходіть до лікаря, — стомлено мовила вона. — Хай полікує те, що наробила ця блаженна.
— Ні, леді, — озвався начальник варти. — Ми залишимося тут, доки не переконаємось, що ви в безпеці.
— Ну що ж, робіть, як знаєте.
Вартові забарикадували вікна, через що в кімнаті стало задушно, й подалися оглядати решту покоїв.
«І що б же було з варденами, якби я загинула? — думала Насуада, спостерігаючи за діями охоронців. — Хто б став на моє місце? Я ж не зробила нічого, аби вберегти їх у разі своєї смерті! Ні, я не дозволю запанувати хаосу, якщо вже таке станеться!» Покинувши сумні думки, вона помітила в кімнаті блаженну.
— Я в тебе в боргу, Елво, — посміхнулась вона до неї.
— Зараз і завжди, — незворушно мовила та.
— Вибач, що я не попередила варту, щоб вона пускала тебе до мене, — знічено мовила Насуада.
— А мала б, — дорікнула дівчинка.
— Як ти змогла втекти зі своєї кімнати?
— Задля цього я розповіла своїй опікунці Греті все, що вона хотіла почути.
— Тільки й того? — посміхнулась Насуада.
— Вона й так була на сьомому небі від щастя.
— Ну, а як там Анжела?
— Вона поїхала ще вранці.
— Нехай там як, — зітхнула Насуада, — знай, я дуже вдячна тобі за порятунок. Проси за це, що хочеш.
— У тебе є щось попоїсти? — роззирнулась по кімнаті Елва. — Я дуже зголодніла.
ПЕРЕДЧУТТЯ ВІЙНИ
За дві години повернулась Тріанна з воїнами, що тягли тіло незнайомця. Убитого кинули на підлогу перед Насуадою.
— Ми знайшли вбивцю там, де сказала Елва, — пояснила чаклунка. — Його звали Дрейл.
Насуада зиркнула на незнайомця, відзначивши, що той майже не відрізнявся від звичайних мешканців міста. Але між ними існував якийсь зв'язок, адже це вона замовила вбивство, знаючи, що перед цим був замах на її життя.
— Як його вбили? — спитала дівчина. — Я не бачу жодних слідів на тілі.
— Самогубство за допомогою магії, — пояснила чаклунка. — Ми керували його діями, тож не хвилюйтесь.
— Ви встигли про щось дізнатися?
— Авжеж. Дрейл належав до шпигунської мережі, підпорядкованій Галбаторіксу й розкиданій по всій Сурді. Її називають Чорна Рука. Ці люди скрізь нишпорять, винюхують, саботують і мають на своїй совісті багато вбивств. Схоже, вони чекали вашого приїзду з Фартхен Дура.
— А чому ця Чорна Рука не вбила короля Орина?
— Не знаю, — знизала плечима Тріанна. — Мабуть тому, що для Галбаторікса ви важливіші за Орина. Чорна Рука, напевно, почне полювати на нього тоді, коли зрозуміє, що ви надійно захищені. Утім, Галбаторікс може й передумати. Можливо, йому буде невигідно, щоб Чорна Рука залишалась у затінку. Адже до його забаганок завжди дослухалася вся Сурда. Отже, тепер, коли вона загрожує його планам…
— Ти зможеш захистити Орина? — спитала Насуада в Елви.
— Мабуть… Якщо він попросить.
— Ти впевнена, що всі шпигуни Галбаторікса використовують магію? — кивнувши, провадила вона далі.
— Від Дрейла ми цього не почули, — пояснила Тріанна, — але я думаю, що більшість використовує.
«Клята магія!» — подумки вигукнула Насуада. Та найгіршим було не те, що за допомогою магії можна було вбивати й шпигувати, а те, що Чорна Рука могла контролювати свідомість варденів. Тому всіх наближених слід було негайно навчити захищатись від такого втручання. Певно, Орин з Ротгаром завжди про це дбали.
Та оскільки швидко провести таке навчання було майже неможливо, то головним обов'язком служби Ду Врангр Гата було полювання на збирачів інформації в Сурді. Ясна річ, що самі чаклуни, яких винаймала служба, теж мали доступ до безлічі важливих знань, проте іншого виходу Насуада не бачила.