Юнак дивився на схід сонця, й думки про Арію знову заполоняли його розум. Після святкування він пішов був до лісу шукати Арію, аби хоч якось виправити ситуацію, проте дізнався, що вона вирушила до Сурди. «Коли ж ми побачимось?» — нетямився Ерагон, тільки тепер збагнувши, яку невдячну послугу зробила йому святкова ейфорія, під час якої він зважився освідчитись ельфійці в коханні. Але хіба він винен?
Кожне з його слів було правдою, і, тільки поринувши з головою в ейфорію свята, він наважився їх сказати. Проте відмова Арії миттю змусила юнака глянути на світ тверезими очима. Вирвавшись із полону святкових чарів, він зрозумів, що ельфійка мала рацію — між ними справді була велика вікова різниця. Однак усвідомлення цього не могло полегшити страждань Ерагона.
Раніше він тільки чув про розбиті серця, а зараз міг переконатись, що це не вигадка. Кожен удар його власного серця відлунював у грудях глухим болем розпуки.
Єдиною втіхою залишалась Сапфіра. Цими днями вона всіляко підтримувала господаря. Розуміючи стан юнака, вона намагалась відволікти його веселими розмовами, але, схоже, намарно. Ерагон зазвичай був похмурий і мовчазний.
Одного разу він знайшов головоломку, подаровану Ориком, і почав крутити її кільця, аби лишень відволіктись від гірких думок. Юнаку майже відразу пощастило з нею впоратись, чого не бувало раніше. Вдягши складене кільце на пальця, він замилувався його красою.
— Дивно, — озвалась зі свого лігва Сапфіра, — раніше ти ніколи не міг з нею впоратись.
— Тепер я бачу багато речей, яких досі не бачив, але що з того? — відказав Ерагон.
Потому він пішов до вмивальні, помився й поголився за допомогою магії. Звідтоді, як юнак став схожим на ельфа, він не позбувся цієї щоденної звички, адже щетина на обличчі продовжувала невблаганно рости.
Прибувши на тренування, Ерагон і Сапфіра побачили на полі занудженого Орика.
— Невже ти з нею впорався? — витріщився той, помітивши на Ерагоновому пальці кільце.
— Так, хоч на це й знадобилося трохи більше часу, ніж я гадав, — озвався юнак, — але впорався. Ну, а ти? Ти теж прийшов потренуватися?
— Ще чого! Невже я схожий на божевільного, який добровільно згодиться, аби якийсь там ельф розтрощив йому макітру? Ні, я прийшов поглянути, як вправляєшся ти.
— Хіба ти раніше не бачив? — поцікавився Ерагон.
— А я хочу ще раз глянути.
— Тобі що, цікаво, наскільки я змінився?
Орик знизав плечима й кивнув на Ваніра, що здалеку загукав до юнака:
— То ти вже готовий, Убивце Смерка?
— Готовий, — озвався той, хапаючись за меча. Зброя видалась на диво легкою, тож коли Ерагон замахнувся, Зарок вислизнув із руки й застряг у стовбурі найближчої сосни.
— Що, уже й меча в руках не втримаєш? — поглузував Ванір, підходячи ближче. — Давай допоможу.
— Щось тут не так, — захвилювався Ерагон, беручи Зарок у руки й стаючи в бойову позицію.
Цього разу почав Ванір. Він одним стрибком подолав чималу відстань, намагаючись поцілити Ерагона в плече. Юнакові здалося, що сьогодні суперник рухався повільніше, ніж завжди, неначе набувши звичних, чи то пак, людських, рефлексів. Одним словом, відбити удар було зовсім неважко, й мечі викресали цілий сніп синіх іскор.
Ванір здивовано відступив, але вже за мить почав завдавати нові й нові шалені удари, кожен з яких Ерагон з легкістю відбивав або просто ухилявся від них, наче дерево на вітрі.
Невдовзі юнак зрозумів, що містичний дракон наділив його не лише зовнішньою схожістю з ельфами. Тепер він не поступався ельфам і фізично. Усвідомивши це, Ерагон підстрибнув, перелетів через спантеличеного Ваніра, перекинувшись у повітрі, й приземлився в того за спиною.
Упоравшись із цим трюком, юнак демонічно розреготався. Тепер він не почуватиметься безпорадним перед цими пихатими створіннями!
Тепер він зможе позмагатися із самим Смерком і йому не знадобиться допомога Сапфіри й Арії!
Він люто атакував Ваніра, й повітря задзвеніло від шалених ударів. Вони билися як рівний з рівним. Цей бій видався таким завзятим, що аж волосся ставало дибки, а з довколишніх дерев падало листя. Незважаючи на те що Ванір був неперевершеним бійцем, Ерагонові все ж таки пощастило зламати його опір. За мить ельф скривився від болючого фінального удару, що впав на його плече й розтрощив кістку.
— Який швидкий у тебе меч, — скривившись від болю, прошепотів він, і Ерагон упізнав рядок із «Балади про Умхоана».
— Заради всіх богів! — підстрибнув Орик. — Зупиніться! Це була найкраща битва, яку мені тільки доводилось бачити! Вона не зрівняється навіть із тією, коли Ерагон бився з Арією у Фартхен Дурі.