Поверхня дзеркала зблідла, вкрилася брижами, і вони побачили гурт людей, але, схоже, не той, що було потрібно. Юнак з подивом упізнав Насуаду й декого з ради старійшин. За дівчиною ховалась якась дивна постать, закутана в чорне, і її неможливо було розгледіти.
«Давай послухаємо, про що вони говорять», — порадила Сапфіра.
— …і розбрат погубить нас! — урвався голос Насуади, коли Ерагон вимовив потрібне закляття. — Нашому війську потрібен лише один головнокомандувач! Отже, вирішуйте, Орине, і якнайшвидше!
— Як вам завгодно, — зітхнув той. — Командуйте на здоров'я.
— Мій пане! — заголосив хтось збоку. — Але ж вона не пройшла належних випробувань!
— Годі, Ірвіне! — урвав король. — Вона знається на воєнній справі краще за будь-кого в Сурді. Лише вардени спромоглися перемогти військо Галбаторікса. Якби Насуада належала до вашого кола, ви б, певно, не вагалися? Але знайте, що я обов'язково займуся вашим бюрократичним кублом, коли матиму на це час. Надто вже багато в нас радників, а користі з них — жодної. Та де ж той клятий лист про забезпечення провіантом? А, дякую, Аріє!
«Отже, Арія готується до війни, — зітхнув Ерагон, коли видиво зникло. — Виходить, їй потрібна наша допомога? Але чому Оромис не попередив нас, адже він мав про це знати?»
«Можливо, він не хотів нашкодити нашому навчанню», — висловила припущення Сапфіра.
Стривожений Ерагон серйозно замислився над ситуацією в Алагезії й раптом згадав про Рорана. Як же він міг забути про кузена, якого так давно не бачив?
Дзеркало знову обернулося на картину. Ерагон не відразу впізнав у стомленому бороданеві з молотом свого Рорана. Поруч із ним стояв Джоуд. Довкола, на палубі якогось корабля, розташувались селяни з Карвахола.
— Цікаво, де це вони? — занепокоївся юнак. — І що тут робить Джоуд?
Зосередившись, він подумки глянув на рідне селище й скрикнув від жаху. Його не було!
Скрізь, де тільки сягав його зір, залишились руїни. Карвахол було геть зруйновано, а на згарищі блукали голодні вовки. Не в змозі стримати сліз, Ерагон притулився до Сапфіри, й дзеркало з брязкотом випало з його рук.
«Заспокойся, малий, — озвався дракон. — Адже всі лишилися живі».
«Чого ми так довго тут сидимо? — витерши сльози, з несподіваною рішучістю мовив юнак. — Чи нам не час вирушити на допомогу людям?
Зрозуміло, Роран дасть собі раду, але ж вардени… Їх треба рятувати».
«То що, до бою, Ерагоне?» — нервово спитав дракон, і юнак зрозумів його занепокоєння. Виступити зараз — означало кинути виклик Імперії й битися до останнього. Доти, доки Галбаторікс не загине.
ДАРИ
Ерагон рішуче зібрав речі й осідлав Сапфіру. «Я чекатиму тебе на тренувальному полі!» — у захваті вигукнула та й полетіла собі геть над верхівками дерев.
З ельфійською спритністю юнак гайнув до Орика й застав того за грою в руни.
— Ерагоне! — радісно здивувався гном. — Що привело тебе сюди так рано? Я гадав, ти тренуєшся з Ваніром!
— Ми із Сапфірою летимо, — сказав Ерагон. Від подиву Орик аж рота роззявив, але швидко схаменувся й спитав:
— Є якісь новини?
— Розкажу пізніше. То що, ти з нами?
— Куди? До Сурди?
— Авжеж, — ствердно кивнув юнак.
— Тобі довелося б закувати мене в кайдани, намагаючись зупинити, — посміхнувся гном. — У цій Елесмері я тільки погладшав і став багато пити. Тож мені не завадило б повоювати. Коли вирушаємо?
— Якомога швидше. Збери речі й мерщій на тренувальне поле. І візьми харчів на тиждень.
— Як це, на тиждень? — сторопів Орик. — Адже шлях триватиме значно довше!
— Ми полетимо туди на Сапфірі, — пояснив Ерагон.
— На Сапфірі? — відсахнувся Орик. — Ми, гноми, не любимо висоти. Давай краще на конях.
— Це забере надто багато часу. До того ж, тобі нічого боятися! Навіть якщо ти впадеш, дракон усе одно встигне тебе підхопити.
Орик розгублено кивнув і подався геть, а Ерагон побіг на тренувальне поле до Сапфіри, звідки вони рушили до Оромисової оселі.
Коли Ерагон зіскочив із Сапфіри, ельф та Глаедр уже чекали на галявині перед хатиною.
— Отже, ви вирішили повертатись до варденів? — зупинив його голос Оромисового дракона.
— Так, вирішили, — озвалася Сапфіра.
— Чого ви приховували правду? — крикнув юнак. — Невже наш вишкіл такий важливий, що мусите дурити нас? На варденів скоро нападуть, а ви мовчите!
— Хочеш знати, чому? — незворушно мовив Оромис.
— Так, Майстре! — відповіла Сапфіра, з докором глянувши на розгніваного Ерагона.