Три десятки шоломів виблискували в променях ранкового сонця, а їхні власники жадібно ласували смаженою дичиною, приготованою тут-таки, на багатті. Вояки виглядали стомленими й були заляпані багнюкою. Утім, символ Галбаторікса — язики полум'я, вигаптувані золотою ниткою, — виднівся на їхніх червоних туніках. Під туніками у вояків були важелезні шкіряні нагрудники, вкриті сталевими пластинами, а також сорочки й штани з наколінниками. Більшість воїнів мали за зброю мечі, хоча тут також було й півдесятка лучників. Решта головорізів мала на озброєнні алебарди.
Поміж воїнів височіли дві чорні постаті, знайомі Рорану з безлічі переказів селян, яких він наслухався після повернення на спалену ферму. Так, це були саме ті самі незнайомці, які знищили його домівку! Кров застигла юнакові в жилах. Та це ж кляті служки Імперії! Він уже був зробив крок уперед, напинаючи тятиву, як зляканий Бальдор устиг схопити зухвальця за рукав.
— Що ти робиш? — зашипів юнак. — Через тебе нас обох уб'ють.
— Це ті покидьки… — Роран зиркнув на свого приятеля й раптом спинився, помітивши, як у того тремтять руки.
— Роране! — знову зашипів Бальдор. — Що ти собі надумав? Поглянь, це ж королівське військо! Навіть якщо ти вб'єш когось із них і втечеш, то все одно опинишся поза законом і накличеш на Карвахол біду.
— Чого вони хочуть? — не вгавав Роран. — Чого їм від нас треба?
— Не знаю, друже, — уважніше придивився до вояків Бальдор. — Якщо вони нічого не добились від бідолахи Герроу, а Ерагона забрав Бром, то їм, мабуть, потрібен ти. У будь-якому разі ми мусимо повернутись і всіх попередити. А потім ти сховаєшся. Схоже, там тільки ті двоє на конях, тож ми дістанемось додому швидше за їхнє військо.
Роран, спостерігаючи за воїнами, ледь стримував бажання кинутись у бій, а там уже що буде, те й буде. Його серце шалено калатало, вимагаючи помсти. Він хотів бачити, як цих чорних зайд вражатимуть стріли. Але треба було дочекатись іншої нагоди, щоб змити біль і горе у струмках ворожої крові.
Уявляючи наслідки такої битви, хлопець із сумом згадав про Катріну. Як же він залишить її саму-самісіньку? Ні, тільки не зараз.
— Добре, — процідив він крізь зуби, — мерщій додому.
Не чекаючи відповіді, Роран прослизнув між деревами на край шляху й кинувся бігти геть. Він неначе тікав від власного розпачу, що обпікав йому душу. Невдовзі юнака наздогнав Бальдор, і вони перейшли на швидку ходу, час від часу роззираючись довкруги, аби не потрапити у ворожу пастку.
— Ти сповістиш усіх про цю страшну новину, — крикнув на ходу Роран, — а я поговорю з Хорстом.
Наляканий Бальдор тільки кивнув головою у відповідь.
Десь за дві милі мисливці спинились перепочити й випити води. Далі, маневруючи між невисокими пагорбами, вони навпростець рушили до Карвахола. Увійшовши до селища, Роран миттю помчав до кузні, а Бальдор подався збирати людей. Прямуючи до Хорста, збентежений юнак заходився обдумувати найрізноманітніші плани помсти. У кузні він застав старого за роботою над візком Квимбі. Хвацько забиваючи цвях, той наспівував:
Побачивши захеканого Рорана, коваль ледь не впустив із рук молотка.
— Що сталось, юначе?! — вигукнув він. — Бальдора поранено?
Хлопець заперечно похитав головою, хапаючи ротом повітря. Сяк-так відсапавшись, він швидко переповів усе, що вони з Бальдором бачили, а потім пояснив, що ті двійко незнайомців, які вбили Герроу, — це посланці Імперії.
— Тобі доведеться покинути Карвахол, — вислухавши розповідь, мовив Хорст. — Прихопи із собою трохи поїсти й візьми мого коня. Айвор викорчовує з ним пеньки… Та мерщій звідси. Коли ми дізнаємось, чого треба тим незнайомцям-воякам, я відразу ж пришлю по тебе Альбрича або Бальдора.
— А що ти скажеш, якщо вони питатимуть про мене? — поцікавився юнак.
— Скажу, що ти десь полюєш, і ми не знаємо, коли повернешся, — посміхнувся старий. — Звучить доволі правдоподібно, тож навряд чи вони стануть шукати втікача, бо боятимуться пропустити його вдома. Це в тому разі, якщо вони прийшли по твою душу.
Роран кивнув, потім розвернувся й щодуху помчав до будинку Хорста. Там він насипав у торбу їжі для коня, швидко зібрав у ковдру ріпу, буряк, в'ялене м'ясо й буханець хліба, знайшов бляшаний чайник і вирішив прихопити також і його. Він лише на мить затримався, щоб усе пояснити Елейн.
Зібрані клунки страшенно муляли юнакові, коли він біг з Карвахола до Айворової ферми. Господар якраз порався за хатою, викорчовуючи тополине коріння.