— Ми мовчали з кількох причин. По-перше, через те, що донедавна й самі не знали, що відбувається в Імперії, бо хтось дурив наших шпигунів.
— Це вас не виправдовує, — не вгавав юнак. — Чому ваша Ісланзаді не послала ельфів на допомогу варденам? Хіба ми не союзники?
— А хто тобі сказав, що вона не послала? — здивувався вчитель. — Прислухайся, увесь наш край збирається на війну. Ми вперше за багато століть вийдемо з Ду Вельденвардена на бій з Галбаторіксом. Схоже, в тебе кепсько зі слухом?
— Пробачте, Майстре, я був сліпий, немов кажан, — зніяковів Ерагон, згадавши свого ранкового гостя Благдена.
— Ні, Ерагоне. Ти добре попрацював, і в посланні від Насуади, яке отримала наша королева, згадується насамперед про тебе. Але я не став тобі про це казати, аби ти встиг навчитися найважливішого. Інакше б ти відразу поспішив їм на допомогу. Чи не так?
— Але чи буде варта бодай чогось ваша наука, вчителю, якщо варденів знищать? — зітхнув юнак.
— Не знищать, — запевнив Оромис. — Цьому завадиш ти. Учити варденів уже запізно, ми б не встигли цього зробити, тож єдина надія на тебе. Якщо там буде Галбаторікс, тобі доведеться битися з ним самотужки.
— Я розумію, — обміркувавши почуте, сказав Ерагон. Він уже не гнівався на вчителя. — Присяга на вірність Насуаді вимагає, аби я був із варденами. Але зараз я не готовий протистояти самому Галбаторіксу.
— Нам варто зробити так, — пожвавився ельф. — Якщо там буде Галбаторікс, ти просто відволікатимеш його увагу, але не більше. Прямого бою з ним тобі слід уникати, розумієш? І ще, Ерагоне, пообіцяйте, що коли у вас буде можливість, ви із Сапфірою повернетесь на навчання.
— Ми повернемось, — озвалася Сапфіра.
— Так, звісно ж, повернемось, — ствердно кивнув юнак.
З недовірою похитавши головою, Оромис зняв зі спини свою торбу, звідки дістав срібну пляшку.
— Чекаючи на тебе, я дещо приготував, — сказав він. — Це напій, який підтримає тебе в скрутні хвилини. Коли тобі буде зовсім кепсько, розумієш? Не витрачай його намарно, тут лише кілька ковтків.
Ельф передав пляшку Ерагонові, а потім витягнув з торби ошатно сплетений ремінь. Він був цупкий і прохолодний на дотик. Смикнувши за китичку, ельф показав ошелешеному юнакові дванадцять барвистих діамантів, що виблискували всередині ременя, наче коштовна веселка.
— Вчителю! — вражено відсахнувся Ерагон. — Ви справді збираєтесь віддати це мені?
— Бережи його, щоб не вкрали, — тільки й мовив Оромис. — Це пояс Белотха Мудрого, про якого ти читав у наших літописах, це найбільший скарб вершників, гаптований найкращим коштовним камінням, що в них було. Деякі з них ми купили в гномів. Інші ж завоювали в битвах або видобули самотужки. Звісно, ці діаманти не мають магічної сили, але можуть ‘її зберігати. Вони поєднаються з рубіновим руків'ям твого Зарока й віддадуть тобі накопичену енергію, коли ти будеш зовсім виснажений.
Урешті-решт Оромис витяг ошатний футляр з тонким пергаментом усередині. Розгорнувши його, Ерагон несподівано побачив вірш, який він читав на Агаеті Блодхрен. Оромис написав його своїм гарним почерком і прикрасив кольоровими ілюстраціями. Рослинний світ сплітався тут із тваринним у перших літерах кожної строфи, а на берегах рукопису звивався химерний візерунок.
— Я гадав, — якось сором'язливо мовив ельф, віддаючи рукопис, — ти захочеш мати власну копію.
Ерагон розгублено тупцяв з безцінним поясом в одній руці й дорогим йому рукописом в іншій і просто-таки не знав, як йому бути.
— Дякую, вчителю, — нарешті розчулено прошепотів він.
— Нехай тобі щастить, юначе, — відказав Оромис. — І нехай у ваших серцях буде мир, — завершив ельф, вклонившись до Ерагона із Сапфірою. — Благословляю вас.
— Я також, — додав Глаедр, витягнувши шию й торкаючись носом Сапфіриної морди.
Та вдячно загарчала у відповідь.
Попрощавшись, Ерагон із драконом полетіли над лісом, і юнак ще довго озирався на Оромисову хатину. Адже після Карвахола це було перше місце, де він почувався майже як удома.
«Я відлітаю звідси іншою людиною», — подумав він, притискаючись до Сапфіри.
Перед зустріччю з Ориком вони зупинилися в Тіальдар Холі. Сапфіра приземлилася в садку, намагаючись не зачепити хвостом квітів, а Ерагон, майже не чекаючи, спритно скочив на землю.
Вартовий ельф шанобливо привітався й спитав про мету їхнього візиту. Юнак попрохав зустрічі з королевою, й вартовий пішов доповідати. Невдовзі Ісланзаді вийшла до прибульців в оточенні придворного панства.
— Оромис розповів, що ви збираєтесь нас покинути, — мовила вона. — Звісно, я невдоволена, але затримувати вас не можу.