«Ми зможемо перемогти за рахунок нашої кількості, — думав Роран, налягаючи на весла. — Тільки так нам удасться витримати цей шалений темп».
Здавалось, відтоді, як він сів за весло, минула ціла вічність. Шия нестерпно боліла, спина прогиналася, а долоні вкрились кривавими мозолями. Юнак скинув сорочку й обмотав нею весло, аби хоч якось утамувати біль. Утім, за хвилину він просто не витримав й упав із лави гребця. На його місце сів Орвал.
Трохи відлежавшись, Роран уперто звівся на ноги й, похитуючись, побрів палубою до Утхара.
— Ну як воно? — прохрипів він до здорованя, що зосереджено вчепився в штурвал.
Але той лише розлючено похитав головою.
Зиркнувши через плече Утхара, Роран побачив, що переслідувачі вже менш ніж за милю від них. Здавалося, сутички ніяк не уникнути, але за деякий час корабель утікачів знову почав відриватися, із кожним змахом весел залишаючи супротивника позаду. Ворожі кораблі тим часом невблаганно затягало в прірву.
«Вони не витримали шаленого темпу перегонів, — зрозумів Роран. — Їхні команди занадто малі, щоб можна було змінювати гребців». Утім, йому все одно було шкода моряків на загиблих кораблях.
Проте вже наступної миті з туману, де зникли переслідувачі, вилетіла палаюча стріла, скерована магічною силою. Пробивши одне з вітрил на «Крилі дракона», вона розсипалась дощем вогняних бризок, підпалюючи все довкола.
— Ми не можемо впоратись із полум'ям! — закричали моряки.
— Вирубуйте все, що горить! — гаркнув у відповідь Утхар.
Вихопивши з-за пояса ножа, Роран і собі кинувся на боротьбу з пожежею. Невдовзі вогонь на борту вдалося погасити.
— Сподіваюсь, це був останній сюрприз від тих клятих чаклунів, — буркнув Утхар і став тримати штурвал не так міцно.
— Ми ж виберемось? — з надією спитав його Роран.
— Не так швидко, — підморгнув здоровань, — але, гадаю, нам усе-таки пощастить уникнути обіймів цього страховиська. Скажи Бондену, хай дасть трохи слабший бій, бо наші гребці не витримають темпу.
Переповівши наказ, Роран знов усівся за весла, щоб підмінити когось із виснажених односельців. Вітер потроху вщухав, туман танув на очах і поволі почало з'являтися сонце. Довкола була спокійна вода, і лише вдалині вирувало смертельне Око Боара. Юнакові навіть здалося, що він бачить уламки ворожих суден, але цілком можливо, це був тільки плід його стомленої уяви.
— Роране, невже нам знову пощастило? — озвалась здалеку Елейн.
— Схоже на те, — кивнув юнак.
ДО АБЕРОНА
Знизу були непролазні хащі — вони тяглися ген за виднокрай, змінюючи свій колір від темно-зеленого до пурпурового. Стривожене птаство нажахано пурхало навсібіч, щойно помічало грізного дракона. Сапфіра летіла над верхівками дерев, щоб уберегти Ерагона й Орика від холодного повітря, яке було на великій висоті.
Якщо не зважати на те, що Сапфіра колись тікала від разаків на Хребет, це був їхній перший із Ерагоном політ на довгу відстань. Їм не потрібно було зупинятися, й задоволений дракон радів з того, що може показати все, чому його навчив Глаедр, а також свою силу та витривалість.
— Я навряд чи коли до такого звикну, — зізнався принишклий Орик, — але тепер я розумію, чому вам із Сапфірою так подобається літати. У польоті ти відчуваєш себе вільним, наче той яструб, що полює за здобиччю. Це неабияк хвилює кров, ваша правда.
Аби не нудьгувати, гном почав гратись із Сапфірою в загадки. Але Ерагонові їхня затія не сподобалась. Він не дуже розумівся на загадках, що вимагали неабиякої фантазії. Тим часом Сапфіра просто обожнювала цю гру.
— Ті загадки, які я знаю, — попередив Орик, — складені мовою гномів. Я спробую їх перекладати, хоч і не певен, що в мене вийде. Отже… Як струнка, то молода. Як низенька, то стара. Як живе — палає, як Урур дихне — вмирає. Що це?
«Так нечесно, — буркнула Сапфіра. — Звідки мені знати всіх ваших богів?» Дракон дозволив Ерагонові подумки переказувати її слова Орику, щоб не гаяти часу.
— То що, здаєшся? — захихотів гном.
«Не діждешся! — вигукнув дракон. — Мабуть, це свічка».
— Ти вгадала, — розчаровано мовив Орик.
«І це попри те, — хизуючись, додала Сапфіра, — що я ніколи не жила в будинках і про такі речі, як свічки, взагалі нічого не знаю. А тепер спробуй відгадати ти. Яка трава лікує всі недуги?»
Загадка виявилась для гнома аж надто складною. Він наморщив чоло, закопилив губи, щось буркотів собі під носа й скреготав зубами. Урешті-решт, гном стомлено сказав: