— Я розумію, — сказав Ерагон.
— Знаю, що розумієш, — витер очі гном і махнув своїм воїнам. — Тепер нам треба переправити тіло Ротгара до Фартхен Дура, аби з почестями його поховати. Дургрімст Інгейтум запропонує нового грімстборітхн, це зроблять і тринадцять володарів кланів. Що буде далі, я не знаю. Скорше за все, ця трагедія призведе до розбрату між гномами.
— Не думай зараз про це, — поклав йому руку на плече Ерагон. — І знай, що я завжди готовий допомогти. Якщо хочеш, ходімо до мене й вип'ємо за упокій Ротгара.
— Було б непогано. Але не тепер. Ми маємо молити богів, щоб вони пустили Ротгара до царства тіней.
Залишивши Ерагона з драконом, гном повернувся до поминального зібрання, заголосивши разом з іншими воїнами.
«Ротгар був великим королем», — озвалась Сапфіра, коли вони рушили далі Палаючою рівниною.
«Так, і добрим гномом, — зітхнув Ерагон. — Нам треба знайти Арію й Насуаду. У мене вже не лишилося сил для лікування, але вони мають знати про Мертага».
«Гаразд, ходімо», — погодився дракон.
Невдовзі вони побачили Рорана, що повільно наближався до них з боку річки. Зупинившись перед Ерагоном, юнак деякий час пильно дивився йому в очі, немовби хотів щось сказати, а потім різко вдарив його кулаком у підборіддя.
Ерагон міг уникнути удару, але не став цього робити, лише трішки відхилився, щоб кузен не зламав собі руку.
— Гадаю, я заслужив це? — спитав він.
— Так, заслужив! — вигукнув Роран. — Тобі не здається, що нам треба поговорити?
— Прямо зараз?
— Я не можу чекати, зрозумій! Разаки схопили Катріну, й мені потрібна твоя допомога! Вона в них ще звідтоді, як ми покинули Карвахол!
«Он воно що, — промайнуло в Ерагоновій голові. — Тепер я розумію, чого Роран привів за собою ціле селище».
— Зараз я мушу дещо зробити, — озвався він до Рорана. — А потім ми обов'язково поговоримо, гаразд? Ти можеш піти зі мною.
— Звісно, піду.
Прямуючи всіяним тілами полем, Ерагон крадькома позирав на кузена.
— Я повсякчас сумував за тобою, — нарешті озвався він.
— А це Сапфіра? — кивнувши, перевів той розмову в інше річище. — Джоуд казав, що саме так звуть твого дракона.
— Так, і вона каже, що рада бачити бодай когось із мого роду.
— То вона ще й говорить! — вигукнув Роран. «А що таке? — спитав дракон через Ерагона. — Ти гадав, я німа, як печерна ящірка?»
— Пробачте, — закліпав очима юнак. — Я не знав, що дракони такі розумні. Спершу разаки й чаклуни, потім гноми, тепер вершники й дракони, що вміють говорити. Схоже, весь світ з'їхав з глузду.
— Вочевидь, ти маєш рацію, — посміхнувся йому Ерагон.
— А як же той вершник, з яким ти бився? Ти поранив його? Через це він і втік?
— Потерпи трохи й згодом про все дізнаєшся.
Знайшовши шатер Насуади, Ерагон і Роран повагом увійшли досередини. Сапфіра й собі допитливо просунула голову у вхідний отвір. Сидячи на столі, дівчина про щось говорила з Арією. Ельфійка, присвічуючи собі свічкою, лікувала їй рану на стегні, а служниця тим часом знімала з Насуади обладунки.
— Де ви були? — кинулись дівчина на шию Ерагонові. — Ми гадали, що ви загинули.
— Ні, все гаразд, — ніяково озвався юнак.
— Свічка горить, — сухо нагадала Арія.
— Ми не бачили вас звідтоді, як ви приземлились на галявину біля річки, — мовила Насуада, повертаючись на лікування до столу. — Коли червоний дракон відлетів, а ви не з'явились, Арія спробувала догукатись до вас, але не змогла… Ми навіть збирались послати по вас ціле військо на чолі з Ду Врангр Гата.
— Вибачте, я просто не хотів нікого турбувати, — вклонився Ерагон. — Я був дуже стомлений після бою й забув зняти захист зі свідомості. До речі, знайомтеся — це мій кузен Роран.
Роран вклонився.
— Для мене це велика честь, — сказала Насуада.
— Для мене також, — буркнула Арія.
Потім Ерагон розповів, що Роран привів на допомогу варденам ціле селище й убив підступних Близнюків.
— Ми в боргу перед вами, Роране, — звела брови Насуада. — Хтозна, якої б іще шкоди встигли завдати Близнюки, доки Ерагон чи Арія їх не помітили. Ви допомогли здобути нам перемогу, тож я про це не забуду. Зараз у нас обмаль провіанту, але ваші селяни отримають усе, що забажають.
— Дякую, леді Насуадо, — вклонився Роран.
— Якби не купа справ, я б залюбки послухала про ваші пригоди на шляху з Карвахола до Сурди, — мовила дівчина. — Гадаю, було б дуже цікаво.
— Звісно, леді Насуадо, перегодом я про все вам розповім.