— Ви можете йти, — кивнула вона неуважно.
— Будь ласка, — сказав Ерагон, — дозвольте Рорану залишитись. Він також мусить знати про те, що сталося.
— Добре, якщо ти так хочеш, — погодилась Насуада. — Але що саме сталося? І хто той невідомий вершник?
Аби Роран зрозумів, що й до чого, юнак почав розповідь з історії про три останні драконячі яйця, з яких уже вилупилось два дракони, а також про Морзана й Мертага, а вже потім — про бій із вершником.
— І коли він ось так повернув меча, — пояснив Ерагон, — мені здалося, що ми вже десь бились. Кинувшись до нього й зірвавши шолом, я побачив…
— Невже Мертага? — тихо спитала Насуада. — Угледівши Близнюків, ми подумали, що він також міг вижити під Фартхен Дуром.
Кивнувши, Ерагон розповів про зраду Близнюків, їхній союз із ургалами й викрадення Мертага.
— Шкода, що все так обернулось, — мовила дівчина. — Мертаг сподобався мені в Тронжхеймі, тож я дуже хотіла, щоб він був на нашому боці. Дякую, що помстився за мого батька.
«Батьки, матері, брати, кузени, — подумки дратувався Ерагон. — Усе зводиться до родинних стосунків».
Зітхнувши, він вирішив розповісти все до кінця — про втечу Мертага й про таємницю свого народження.
— Не може бути, — прошепотіла Насуада.
Але найбільше Ерагона вразив кузен. Той ледь спромігся приховати на обличчі відразу.
— Можливо, Мертаг збрехав? — спитала Арія.
— Не думаю. Він був щирий зі мною.
— Ну що ж, — знизала плечима ельфійка після тривалої мовчанки. — Гадаю, про це більше ніхто не має знати. Вардени й так пригнічені появою нового Вершника. Вони геть розгубляться, дізнавшись, що Мертаг, якому вони довіряли, служить Галбаторіксу, а Убивця Смерка на додачу ще й його рідний брат. Словом, з нами ніхто не захоче мати справу. Навіть король Орин.
— Так, я цілком згодна з тобою, — кивнула Насуада. — А появи нового Вершника нам слід було чекати, адже Галбаторікс мав для нього яйце дракона. Схоже, тепер нам буде ще скрутніше. Ерагоне, ти зміг би перемогти Мертага з допомогою ельфійських чаклунів?
— Можливо. Але він не такий дурний, щоб битися з усіма одночасно.
— Зрозуміло, — сказала дівчина по тому, як усі безуспішно намагались вигадати бодай якісь варіанти захисту. — Ми надто стомлені битвою, й нам треба відпочити, а завтра повернемось до нашої розмови.
Коли Ерагон розвернувся, щоб піти, Арія несподівано глянула йому в очі:
— Не переймайся дуже… Ти не такий, як твій батько й брат. І ти не маєш відповідати за їхні ганебні вчинки.
— Так, — погодилась Насуада. — Не думай, що ми перестанемо тебе любити. У тебе добре серце, Ерагоне, й ім'я твого батька жодним чином на це не вплине.
— Дякую вам, — розчулено мовив юнак.
Вийшовши із шатра, він наскочив на Рорана, котрий замислено споглядав задимлений обрій.
— Тепер ти все знаєш, — зітхнув юнак, зупинившись поруч.
— Що ж поробиш, це голос крові, — знизав плечима кузен.
— Не кажи так! — гаркнув Ерагон. — Ніколи не кажи так!
— Гаразд, вибач мені, — скоса зиркнув Роран. — Виявляється, Насуада зовсім не така, як я собі її уявляв.
— Ти, певно, гадав, що побачиш грізну царицю? Ні, таким був її батько, Аджихад. Утім, вона теж непогано керує варденами.
— А шкіра в неї фарбована?
— Ні, це природний колір.
З острахом позираючи на Сапфіру, до них почали наближатись селяни з Карвахола.
— Хорсте! — загукав Ерагон, коли старий підійшов. — Як же я радий тебе бачити!
— Чорт забирай, Ерагоне! — здивовано скрикнув коваль. — Ти так змінився звідтоді, як поїхав!
— Себто звідтоді, як утік? — посміхнувся юнак.
Земляки боязко розглядали Ерагона, а той із жалем помітив, що далекі мандри й поневіряння по чужих землях неабияк змінили людей. Не знати чого, юнак почувався ніяково серед колишніх односельців, і це його засмутило.
— Ти вже знаєш про Брома? — запитав він у Джоуда, щоб хоч якось відволіктися від сумних думок.
— Так, Аджихад устиг мені дещо розповісти, але я хотів би почути про це ще й від тебе.
— Як випаде нагода, ми обов'язково про все поговоримо, — кивнув Ерагон.
Потому Джоуд уклонився й сказав Сапфірі:
— Я все життя мріяв про те, щоб побачити дракона, а сьогодні побачив аж двох. Виходить, мені пощастило? Утім, ви саме той дракон, з яким я хотів познайомитись.
Вигнувши шию, Сапфіра торкнулась Джоудового чола, і той аж підскочив від несподіванки.
«Подякуй йому за те, що врятував мене від Галбаторікса, — попрохав Ерагона дракон. — Він був другом Брома, отже, — він і наш друг».