ВІРНІСТЬ
Ерагон не стримався й позіхнув, прикривши рота, коли люди посунули до підземного амфітеатру. Довкола лунав гомін стривожених голосів, які обговорювали нещодавній похорон.
Тим часом юнак присів у нижньому ярусі, що перебував на одному рівні з подіумом. Поруч сиділи Орик, Арія, Ротгар, Насуада й члени ради старійшин. Сапфіра вмостилася на сходинках, які вели нагору.
— Починаючи з Коргана, кожного нашого короля обирали саме тут, — озвався гном. — Дуже добре, що вардени дотримуються цієї традиції.
Ерагон, укотре змахнувши сльозу, несподівано зрозумів, що які б зараз не були традиції, а людини, котра подбає про мирні переговори, з ними вже нема. Він із жахом усвідомив свою роль у майбутніх подіях. Навіть якщо все буде гаразд, він із Сапфірою обов'язково набуде собі недругів. Думаючи про це, юнак несамохіть стискав руків'я Зарока.
За якийсь час в амфітеатрі не лишилося жодного вільного місця, і Джормандер вийшов на подіум.
— Люди Вардену, — урочисто почав він. — Ми збиралися тут п'ятнадцять років тому, після смерті Дейнора. Його спадкоємець Аджихад чимало зробив у справі боротьби з Імперією та Галбаторіксом. По-перше, він виграв безліч битв із нашими ворогами, а по-друге, майже здолав Смерка, залишивши ритуальну подряпину на його мечі. І найважливіше — він ушанував у нашому місті вершника Ерагона й Сапфіру. Утім, сьогодні ми мусимо обрати нового ватажка, який поведе нас до нових перемог.
— Нехай це буде Вбивця Смерка! — загукали згори.
Ерагон намагався не реагувати на ці вигуки, задоволений з того, що промовець теж не звернув на них уваги.
— Можливо, — вів далі Джормандер, — можливо, наш гість зміг би пізніше посісти це почесне місце, але зараз нам потрібен той, хто розуміє всі наші радощі й біди, хто живе й страждає разом з нами довший час.
І тут Ерагон відчув, як натовп починає розуміти: ім'я правонаступника прошепотіли разом із Джормандером тисячі голосів.
— Насуада, — оголосив загальну думку промовець і, шанобливо вклонившись, зійшов із подіума.
Після нього вийшла Арія. Вона зацікавлено глянула на принишклих слухачів і гордо мовила:
— Сьогодні ввечері ельфи вшановуватимуть пам'ять славного короля варденів. Отож, від імені королеви Ісланзаді я підтримую Насуаду як правонаступницю Аджихада й пропоную їй дружбу ельфів. Нехай оберігають її зірки.
Зніяковілий Ротгар також зійшов на подіум, аби захриплим голосом виголосити кілька слів:
— Так, я теж підтримую Насуаду.
Наступним промовцем був Ерагон. Стоячи перед юрбою, він твердо сказав:
— Ми теж підтримуємо Насуаду. — І Сапфіра заревла на знак згоди.
Поручителі висловили свої побажання, і рада старійшин на чолі з Джормандером зійшла з подіума й стала перед громадою. Тим часом Насуада наблизилась до високоповажних членів ради і вклонилася їм, притримуючи пишну сукню, а Джормандер урочисто підвищив голос і мовив:
— Згідно з правом наслідування, ми обираємо Насуаду. Тепер я питаю вас, шановна громадо: чи обираєте її ви?
— Так! — одностайно гримнуло в залі.
Джормандер схвально кивнув.
— Тоді владою, яка належить цій раді, ми передаємо всі привілеї й обов'язки, що їх мав за життя Аджихад, його єдиній спадкоємиці Насуаді. — Він поклав на голову дівчині срібний вінок і, звівши вгору її руку, проголосив: — Тепер ти наш новий ватажок!
Вардени й гноми радісно вітали новообрану правительку цілих десять хвилин, аж доки в радників не задзвеніло у вухах. Тоді Сабрі, змахнувши рукою, урвала радісні вигуки й водночас підкликала Ерагона.
— Тепер час виконати свою обіцянку, — тихо мовила вона юнакові, котрий враз спохмурнів.
Здавалося, що цієї миті для Ерагона перестали існувати всі звуки, а водночас зникла його зніяковілість і нервовість. Вони відступили з огляду на важливість моменту. Рішуче видихнувши, юнак погукав Сапфіру й рушив до Джормандера та Насуади. Кожен крок здавався йому цілою вічністю, а обличчя членів ради — зневажливі пики Сабрі, Елесарі, Умерта й Фальберда — далекими й невиразними. Із щемкою ніжністю Ерагон помітив тільки Арію, котра стояла за членами ради. Дівчина кивнула, підтримуючи його.
— Ми зазіхаємо на зміну місцевої історії, — ніби між іншим сказала Сапфіра. — Так, ніби стрибаємо згори, не знаючи, чи глибока вода під нами.
— Але це буде незабутній політ! — озвався Ерагон.
Глянувши в ясні Насуадині очі, Ерагон уклонився й став на коліно. Витягши Зарок із піхов, він простягнув меч, ніби хотів віддати його Джормандеру. На якусь мить меч завис між головою ради й Насуадою, начебто його власник вагався. Адже зараз на одній шальці терезів була Ерагонова доля! Навіть більше, ніж доля — дракон, король та Імперія!