— Та як же ти не розумієш? — відвела очі Сапфіра.
— Що, що я маю розуміти? — не вгавав Ерагон. — Що ти й далі перешкоджаєш мені завести дружину й дітей?
— Ерагоне! — з докором мовив дракон. — Ми з тобою тісно пов'язані…
— Ще б пак! — гірко всміхнувся юнак.
— …І якщо ти прагнутимеш стосунків із якоюсь жінкою, — вела далі Сапфіра, — а згодом прив'яжешся до неї, я теж буду пов'язана з цією людиною. Ти повинен це знати. Отож, надалі пам'ятай, що це стосується нас обох.
— Стривай-стривай, — розгубився Ерагон. — Це означає, що того, кого ти ненавидітимеш, я так само зневажатиму? Тоді я розумію твоє занепокоєння… Так значить, ти не ревнувала?
— Хіба що трішки, — знову лизнув свій пазур дракон.
Цього разу від люті й відчаю загарчав уже Ерагон. Він швидко розвернувся на каблуках і ображено попрямував геть по коридору.
Юнак довго блукав Тронжхеймом, уникаючи будь-яких зустрічей. Те, що сталося, неабияк вразило й засмутило його, особливо зізнання Сапфіри. З усіх питань, які вони досі обговорювали, це було найделікатнішим, тож не дивно, що вершник і дракон не дійшли згоди. Цієї ночі — вперше з часів ув'язнення в Джиліді — Ерагон спав окремо від Сапфіри, в одній з нічліжок для гномів.
Юнак повернувся до дракона аж наступного ранку. Не змовляючись, вони із Сапфірою мовчали про те, що сталося, бо будь-які подальші суперечки були б марними: жоден із них не бажав поступатися. Окрім того, вони почувались виснаженими, перебуваючи окремо одне від одного, тож надалі не хотіли ризикувати дружбою.
Вони вдвох якраз снідали — Сапфіра вп'ялася зубами в закривавлену тушу — коли прибіг Джарша. Як і вперше, хлопець знову витріщився на грізного дракона, стежачи за його рухами, коли той обгризав велетенську кістку.
— Ну? — запитально глипнув до нього Ерагон із напханим ротом. «Невже рада старійшин знову послала за ним», — міркував юнак, бо від цих неприємних йому людей не було жодної звістки з часу похорону.
Джарша насилу відвів очі від Сапфіри й мовив:
— Насуада хотіла бачити вас, пане. Вона чекає в кабінеті свого батька.
— Пане? — ледь не вдавився Ерагон, але стримався, бо зрозумів, що час уже й самому називатися саме так, а не називати панами інших. — Ти вже поснідала, Сапфіро?
Закотивши очі, та роззявила пащеку, закинула туди рештки м'яса й мовила:
— Авжеж, можемо рушати.
— Гаразд, — підвівся з-за столу юнак й гукнув до прибульця: — Ми скоро будемо. А дорогу ми знаємо.
За півгодини, прогулявшись містом-горою, друзі були вже на місці. Як і за часів правління Аджихада, біля дверей стояла варта, але замість двох воїнів вартував цілий загін, готовий на все. Вони залюбки пожертвували б собою, аби захистити свого нового ватажка від ворогів. Навіть упізнавши Ерагона із Сапфірою, вони зупинили прибульців і пустили їх досередини тільки після того, як про них доповіли Насуаді.
Увійшовши, Ерагон одразу ж помітив зміни: у кабінеті з'явилася ваза. Маленькі бузкові квіти виглядали скромно, але сповнювали повітря приємним ароматом, викликаючи в хлопця спогади про зібрану малину й скошені лани, що бронзовіють на сонці. Він глибоко вдихнув п'янкий запах, захоплений тим, як Насуада додала кабінету чогось свого, водночас не порушуючи атмосфери, створеної Аджихадом.
Дівчина, ще й досі вбрана в чорне, сіла за широкий стіл. Ерагон присів навпроти, а Сапфіра примостилася неподалік.
— Ерагоне! — привіталася кивком Насуада й пильно глянула на юнака. — Я провела кілька останніх днів, переглядаючи справи варденів. Враження гнітюче… Ми бідні, знесилені, нам не вистачає припасів, і до нас приєднується дуже мало добровольців з Імперії. Тому я хочу дещо змінити. Гноми більше не можуть нас утримувати, бо був неврожай, і вони самі бідують. Добре все зваживши, я вирішила перейти до Сурди. Це складно, але варто спробувати, бо тільки так ми зможемо вижити. А оселившися в Сурді, ми будемо дуже близько до Імперії, і нам буде зручніше її атакувати.
Навіть Сапфіра й та здивовано глянула на дівчину.
— Нічого собі завданнячко! — вигукнув Ерагон. — На це піде чимало часу. Уяви собі, скільки доведеться перевозити речей… Я вже не кажу про людей! До того ж, по дорозі на нас може напасти ворог. Та й король Орин, гадаю, не погодиться аж так відверто протистояти Галбаторіксу.