На його заклик зголосилося майже сорок чоловік. І вони разом узялися за дуже нелегку справу. Треба було зробити з Карвахола неприступну фортецю. Роран працював без хвилини спочинку, прибиваючи цвяхами дошки на загорожу між будинками, споруджуючи саморобну стіну з барил, наповнених камінням, перетягуючи колоди на головну дорогу, яку заблокували двома перекинутими возами.
Коли Роран перебігав від одного укріплення до іншого, на доріжці його зупинила Катріна. Вона обняла хлопця й мовила:
— Я така рада, що ти повернувся й що тепер ти в безпеці.
— Катріно, — поцілував дівчину Роран, — нам треба поговорити… Ти мала рацію. Це дуже нерозумно з мого боку так довго відкладати заручини. Кожна мить, яку ми проводимо разом, безцінна, і я не хочу втрачати час, якщо нас будь-якої хвилини може розлучити доля.
Переговоривши з Катріною, щасливий Роран повернувся до роботи й почав поливати водою солом'яну стріху на будинку Кжельта, аби та не зайнялася під час раптової пожежі. І якраз тоді закричав Пар:
— Разаки!
Кинувши цеберку, Роран побіг до возів, де залишив свій молот. Коли юнак знайшов зброю, то помітив неподалік одного з разаків, котрий сидів на коні. Його постать вихоплював із темряви вогонь смолоскипа; який він тримав у лівій руці, а правою замахнувся, наче збирався щось кинути.
— Він що, хоче жбурляти в нас камінням? — здивувався Роран. — Але ж він надто далеко, аби когось поцілити… — Та раптом разак різко змахнув рукою, і скляна кулька врізалась у візок, праворуч від хлопця. Тієї ж миті вибухнув сніп полум'я, і Рорана відкинуло назад гарячою хвилею.
Оглушений юнак упав навзнак, хапаючи ротом повітря. Крізь шум у вухах він почув, як наближається кіннота разаків, і змусив себе підвестися. А разаки тим часом уже мчали до Карвахола, прорвавшись крізь підпалену загорожу з возів. Тільки в останню мить юнак устиг відскочити, аби вороги не збили його з ніг.
Разаки швидко зупинили коней, і їхні мечі замерехтіли в повітрі, коли вони заходилися рубати людей. Троє селян впало відразу, а потім замість них з'явилися Хорст із Лорингом і почали відтісняти чужинців вилами. Але селяни не встигли згуртуватися, бо через дірку в загорожі влітали все нові й нові вояки, безжалісно рубаючи всіх у темряві.
Роран розумів, що їх треба якось спинити, інакше Карвахол буде знищено. Тоді він підскочив до найближчого вояка й ударив його в обличчя клинком молота — той тихо впав на землю. А коли решта ворогів кинулись на хлопця, він вихопив із руки вбитого щит і приготувався до оборони.
Відступаючи, юнак ухилився від першого удару, а потім підняв молота й зацідив ним ворогові в щелепу.
— За мною! — гукнув він. — Захищайте свої домівки!
Тієї ж миті його спробували оточити відразу п'ять нападників.
Першим на заклик друга відгукнулись Бальдор і Альбрич. Дуже скоро до них приєднались сини Лоринга, а потім посунули й інші. Навіть жінки й діти жбурляли у воїнів камінням з вузьких провулків.
— Тримайтесь разом! — гукав Роран, ухиляючись від граду ударів. — Їх тут повно!
Побачивши, як збільшується юрба войовничих селян, нападники несподівано зупинились. За спиною в Рорана зібралося близько сотні людей, тож він почав повільно просуватися вперед.
— Атакуйте, бовдури! — загорланив разак до воїнів, насилу вивернувшись з-під вил Лоринга.
Тим часом у Рорана полетіла стріла, що влучила йому в щит. Юнак висмикнув її й божевільно розреготався. Цієї ж миті разаки стали в одну шеренгу з воїнами. Вони зосередили всю свою увагу на хлопцеві, а той раптом відчув, що не може навіть поворухнутись. Здавалося, втома скувала йому руки й ноги.
А потім усе було як уві сні. Десь далеко зойкнула Бірджит, зовсім поруч пролетіла каменюка, від якої з надприродною швидкістю встиг ухилитися ватажок разаків… Може, це магія? Зібравши докупи рештки волі, юнак примусив себе кинути щит і схопити молот. Звівшись навшпиньки, Роран з усієї сили змахнув зброєю і вдарив у щит найближчого разака.
Двох атак було цілком досить, щоб підірвати останні сили нападників. Разаки стривожено щось белькотіли між собою, тим часом селяни невпинно відтісняли воїнів з Карвахола.
— Відс-с-ступаємо, — просичала одна з потвор, проїжджаючи верхи повз розгублених солдатів. Ті миттю почали задкувати, відбиваючись від ударів розлючених селян. І тільки опинившись на порядній відстані, чужинці таки насмілились повернутися спиною до Карвахола.
Витерши спітніле чоло, Роран важко зітхнув і помацав забиту об ріг будинку спину. Тільки тепер юнак помітив, що від вибуху тієї клятої кулі загинув Пар. А поруч лежало ще дев'ятеро селян.