На відміну від Тронжхейма, Тарнаг був збудований за стандартами гномів, без огляду на можливість його відвідин людиною, ельфом чи драконом. Наприклад, двері тут були заввишки з п'ять футів, але найчастіше лише чотири з половиною фути. Ерагон мав середній зріст, утім наразі він почувався велетнем, котрий потрапив на сцену лялькового театру.
Вулиці міста були широкими й залюдненими. Гноми з різних кланів поспішали у своїх справах або гендлювали по численних крамницях. Багато хто з них був убраний у дивні екзотичні костюми, як, наприклад, гурт злих чорнобородих гномів у срібних шоломах, що скидалися на вовчі голови.
З особливим інтересом Ерагон розглядав жінок-гномів, оскільки в Тронжхеймі бачив їх лише кілька разів. Вони були повніші за своїх чоловіків, обличчя мали широкі, очі блискучі, а волосся масне. На руках тримали своїх малесеньких діточок. Жінки тут не носили жодних прикрас, окрім невеличких кам'яних або залізних медальйонів.
Зачувши гучний поступ фельдуностів, мешканці міста оберталися й розглядали прибульців. Утім, гноми не вітали їх, як очікував Ерагон, а лише кланялися й бурмотіли: «Убивця Смерка». Коли ж вони побачили молот і зірки на його шоломі, то захват від цього швидко змінився на обурення. Декілька розгніваних гномів оточили фельдуностів, пильно вдивляючись в Ерагона й вигукуючи якісь прокльони.
— Здається, зробивши мене членом свого клану, Ротгар прийняв не найкраще рішення, — зіщулився юнак.
— Так, — відгукнулась Сапфіра. — Може, він покращив свої стосунки з тобою, але погіршив їх щодо решти гномів… Ліпше нам забратися звідси, перш ніж проллється кров.
Тим часом Торв і почесна варта продовжували врочисто просуватися вулицею, ніби й не помічаючи розгніваної юрби, аж поки брама не відокремила їх від натовпу біля Сельбедейла. Тоді Торв повернув ліворуч, в'їжджаючи до великої зали. Аж тут несподівано гурт озброєних гномів кинувся навперейми прибульцям, беручи їх у коло й блокуючи вулицю. Довгі пурпурові накидки, схожі на кольчужні шоломи, закривали їхні обличчя й спадали на плечі.
Варта нервово пришпорила фельдуностів, їхні обличчя напружились.
— Що сталося? — запитав Ерагон в Орика, але той тільки похитав головою й схилився вперед, тримаючи руку на сокирі.
— Етзіл найтгеш! — гнівно вигукнув один із гномів, стискаючи кулаки. — Формв Хретхцарач… формв Джургенцармеітдер нос ета горотх бахст Тарнаг, дур енцесті рак кітхн! Джок із варрев аз барзулегур дур дургрімст, Аз Свелдн рак Ангуін, могх тор рак Джургенврен? Не удім етал ос раст кнурлаг. Кнурлаг ана…
— Вррон! — раптом гаркнув Торв, урвавши зухвальця, після чого обидва гноми почали сперечатися між собою. Незважаючи на різкий тон, Ерагон помітив, що Торв ставиться до співрозмовника з повагою.
Хлопець відійшов убік, намагаючись роздивитися фельдуноста, що тупцяв з нетерплячки під Торвом. Гном у накидці раптово змовк, із жахом утупившись в Ерагонів шолом.
— Кнурлаг квана квірану Дургрімст Інгейтум! — знову загукав він. — Кварзул ана Ротгар оен волфілд!
— Джок із фрек дургрімстврен? — втрутився Орик, знову беручись за сокиру. Переляканий Ерагон глипнув на Арію, але та була надто збентежена суперечкою, щоб звертати увагу на юнака. Тож він і собі потайки схопився за руків'я Зарока.
Незнайомий гном похмуро глянув на Орика, потім дістав з кишені залізне кільце, висмикнув три волосини з власної бороди, обмотав ними кільце й жбурнув на землю, плюнувши вслід. Не кажучи ані слова, гноми в пурпурових шатах забралися геть.
Торв, Орик та решта з почесної варти здригнулися, коли кільце дзенькнуло об гранітний тротуар. Здавалося, навіть Арія була вражена. Двійко молодих гномів з варти вихопили було мечі, але Торв зупинив їх.
Ця обставина схвилювала Ерагона набагато більше, ніж гнівна промова пурпурового гнома.
— Що це означає? — спитав юнак, коли Орик ховав підняте кільце собі в торбу.
— Це означає, — відповів за гнома Торв, — що в тебе з'явилися вороги.
По тому всі поквапилися до великого внутрішнього двору, де вже стояли три бенкетні столи, прикрашені ліхтарями й прапорами. Прибульців зустрічав гурт гномів, від якого відокремився один сивий бородань, закутаний у вовчу шкуру. Він простягнув руки й мовив:
— Ласкаво просимо до Тарнага, маєтку Дургрімст Раньї Хефтин. Ми багато чули про тебе, Ерагоне, Убивце Смерка! Я — Ундин, син Дерунда й вождь клану.
Після цього виступив інший гном, котрий мав широкі плечі воїна й перед тим не зводив з Ерагона очей.