— А я Ганел, син Орма Кривавої сокири й вождь клану Дургрімст Квон.
— Для мене велика честь бути вашим гостем, — відповів Ерагон, чемно схиливши голову. При цьому він відчув роздратування Сапфіри, адже на неї ніхто не зважав.
— Терпіння, — заспокоїв юнак дракона.
Той зневажливо пхикнув.
Вожді кланів по черзі вітали Арію й Орика, але тут ритуал раптово урвався через кільце, яке Орик дістав із торби.
Очі Ундина розширилися від подиву, він обережно взяв кільце двома пальцями, так, ніби це була отруйна змія.
— Хто тобі його дав? — спитався вождь.
— Це були Аз Свелдн рак Ангуін, володарю. Кільце дали не мені, а Ерагонові.
Обличчя присутніх ватажків тривожно видовжились, і похмуре передчуття перекинулося й на Ерагона. Колись він бачив, як жменька гномів стояла віч-на-віч із цілим загоном разаків, навіть не зморгнувши оком. Отже, кільце повинно було означати щось небезпечніше за найстрашнішого ворога.
Ундин спохмурнів, дослухаючись до слів своїх радників, які щось шепотіли йому на вухо, а потім мовив:
— Ми мусимо порадитися з цього приводу. Убивце Смерка, на твою честь ми приготували бенкет. Якщо дозволиш, мої слуги покажуть твої покої, ти відпочинеш, а потім ми почнемо.
— Добре, — погодився Ерагон, передаючи свого вірного Сніговія придворному гномові, і рушив за служкою до найближчого коридору. Коли вони виходили, він озирнувся й побачив, що Арія й Орик потайки щось обговорюють із вождями кланів.
— Я швидко, — кинув Сапфірі юнак і зник у темряві.
Сутулячись, Ерагон пройшов коридорами, які відповідали розмірам гномів, і з полегшенням зітхнув, побачивши, що його кімната була доволі просторою. Наостанок слуга вклонився й мовив:
— Я повернуся, коли Грімстборит Ундин буде готовий.
Щойно гном пішов, Ерагон зітхнув, задоволений тишею. Зіткнення з пурпуровими запало йому в голову, заважаючи розслабитися. «Як добре, що ми будемо недовго в Тарназі, — заспокоював він себе. — Вони просто не встигнуть завдати нам шкоди».
Стягуючи рукавички, Ерагон підійшов до мармурової чаші, що стояла на підлозі поруч із низьким ліжком. Він занурив руки у воду й миттю висмикнув їх назад, зойкнувши від болю. Це був справжнісінький окріп! «Мабуть, такий звичай у гномів», — вирішив хлопець. Він почекав, поки вода трохи охолоне, старанно вимив обличчя й шию, насолоджуючись парою, що здіймалася довкола.
Освіжившись як слід, Ерагон скинув штани та туніку й перевдягнувся у вбрання, що його носив на похороні Аджихада. Юнак хотів було взяти й меча, але вирішив, що це може образити товариство Ундина, тож замість нього прикріпив до пояса мисливський ніж. Потім дістав з наплічника сувій з посланням Ісланзаді, який довірила йому Насуада, і, тримаючи його в руці, замислився, куди б його краще сховати. Послання було надто важливим, щоб кинути його просто так на видноті, де документ можна прочитати або й викрасти. Утім, він не вигадав нічого кращого, ніж сховати сувій у власному рукаві. «Тут він буде в безпеці, — думав Ерагон. — Якщо тільки не вплутаюся в яку бійку. От тоді вже точно матиму великі проблеми».
Коли слуга повернувся, було близько години пополудні, але сонце вже сховалося за горами, що оточували Тарнаг. Увійшовши до зали, Ерагон був вражений тими змінами, які тут відбулись. З настанням ночі ліхтарі гномів світили на повну силу, заповнюючи вулиці теплим сяйвом.
Ундин та решта високоповажних гномів зібралися у внутрішньому дворі, де вже була й Сапфіра, яка сиділа на чолі святкового столу. Здається, ніхто з присутніх навіть не намагався заперечити драконові.
— Щось уже відбулося? — стривожився Ерагон, підходячи до Сапфіри.
— Ундин подвоїв варту й наказав перекрити вхід, — знехотя озвався дракон.
— Він очікує нападу? — роззирнувся юнак.
— Принаймні не відкидає такої можливості, — позіхнула у відповідь Сапфіра.
— Ерагоне, будь ласка, сідай-но поруч, — запросив Ундин, жестом вказуючи на стілець біля себе. А коли юнак сяк-так умостився, вождь повагом присів поруч. Решта присутніх поквапилася зайняти свої місця.
Ерагон зрадів, коли й Орик присів біля нього, натомість Арія вже сиділа за столом якраз навпроти нього. Обоє виглядали заклопотаними. Щойно хлопець зібрався пошепки спитатися в Орика про кільце, як Ундин ляснув по столу й вигукнув:
— Ігнх аз вотх!
До зали вбігли слуги, несучи золоті таці, заповнені м'ясом, пирогами й фруктами. Вони відразу розділилися по одному — один на кожен із трьох столів — і почали щедро розставляти страви.
Перед гостями з'явилися супи й тушковане рагу з різноманітними овочами, смажена оленина, довгі гарячі буханці хліба й гори медових пирогів, политих малиновим варенням. На таці із зеленню лежало філе форелі, прикрашене петрушкою, а на іншому боці маринований вугор утупився безнадійним поглядом у сирну голову, ніби мріючи повернутись назад у річку. А ще на кожному столі височів лебідь, обкладений фаршированими куріпками, гусками й качками.