Насамперед його вразили тутешні кольори. Яскраво-зелений газон був висаджений довкола колонади Сельбедейла, ніби охайна накидка вкривала пагорб, на якому височів храм. Плющ звивався по старезних стінах будівлі фут за футом, роса ще зблискувала на його гострому листі. І над цією красою — величезна біла баня, вкрита карбованим золотом, яка здіймалася тут понад усім, якщо, звичайно ж, не брати до уваги гір.
Наступним враженням Ерагона був запах. Квіти й ладан змішали свої пахощі в один аромат, настільки божественний, що хлопець відчув — він міг би прожити, харчуючись тільки цим п'янким запахом.
Останнім із вражень були звуки. Незважаючи на гуркіт підборів тутешніх ченців, які прогулювалися по мозаїчних тротуарах, одне-єдине, що чув юнак, був шерех пташиних крил у ранковому небі.
Гном-провідник знову покликав його жестом і рушив головною алеєю вбік Сельбедейла. Проходячи під карнизами, Ерагон дивувався майстерності тутешніх будівничих. Стіни були вкриті коштовним камінням усіляких розмірів і відтінків, шпарини між плитами були залиті червоним золотом, а мережані простінки вирізані з нефриту.
У самому храмі теж не було дешевих прикрас. Величезна кількість статуй були вирізьблені з мармуру й граніту. Боги та герої люто змагалися між собою на численних барельєфах, які прикрашали стіни храму.
По тому, як вони проминули кілька поверхів, мідні двері, що виглядали блакитними від ярі-мідянки й були прикрашені чудернацькими візерунками, впустили їх до скромної кімнати з дерев'яною підлогою. Тут усі стіни були завішані зброєю, а також полицями з викладеними на них жезлами-мечами, подібними до тих, якими билася Анжела під Фартхен Дуром.
У кімнаті Ганел тренувався з трьома молодими гномами. Сутана священика була задерта до стегон, щоби не заважала рухатись, а сам він щоразу кривився, тицяючи дерев'яним списом у своїх супротивників. Нападаючи, гноми глухо стукали тупими мечами об списа наставника, а далі стали потроху задкувати, аж поки не полетіли шкереберть від шквалу ударів по ногах і головах. Ерагон тільки задоволено посміхнувся, спостерігаючи, як Ганел обеззброїв останнього супротивника блискучим випадом.
Нарешті священик помітив Ерагона й звелів гномам іти.
— Чи всі з клану Квонів так чудово володіють зброєю? — спитався юнак, підходячи. — Здається, це мистецтво не дуже личить ченцеві.
— Ми повинні вміти захищатися, хіба не так? — відгукнувся Ганел. — Багато ворогів нападає на цю землю.
Хлопець кивнув у відповідь.
— Які незвичні мечі, — показав він на зброю. — Я ніколи таких не бачив. Хіба що в однієї чаклунки у Фартхен Дурі.
— В Анжели? — спохмурнів гном. — Вона виграла свій жезл у грі в загадки. Це було нахабне пограбування з її боку, оскільки тільки гноми володіють цією зброю. Та ще Арія…
Він знизав плечима, підійшов до невеликого столу й наповнив два кухлі елем. Передаючи один кухоль Ерагонові, мовив:
— Я покликав тебе на прохання Ротгара. Він сказав, що ти прийняв його пропозицію стати одним з Інгейтумів, тож я мушу ознайомити тебе з традиціями гномів.
Ерагон ковтнув елю й промовчав, спостерігаючи за тим, як на широке чоло Ганела падає світло з вікна, а брови кидають тінь на його запалі щоки.
— Донині нікому з чужинців ми не розкривали своїх таємниць, — вів далі священик. — Тому ти не маєш права переказувати їх людині або ельфу. Утім, не знаючись на них, важко відчути себе кнурлом. Адже відтепер ти Інгейтум: наша кров, наша плоть, наша честь. Розумієш?
— Розумію, — відгукнувся Ерагон.
— Тоді ходімо, — з кухлем у руці Ганел повів юнака з кімнати довгим коридором, зупинившись біля переходу до маленької зали, затуманеної від ладану. Просто перед ними височіла аж під самісіньку стелю статуя. Слабке світло падало на замислене обличчя гнома, висіченого з граніту брунатного кольору.
— Хто це? — запитав Ерагон, почуваючись трохи ніяково.
— Гунтера, король Богів. Він був воїном і вченим, хоч за життя й не визначився, тому ми приносимо йому жертви, щоб забезпечити підтримку від усіх життєвих негараздів, — відповів Ганел, зробивши якийсь дивний порух рукою й уклоняючись статуї. — Саме йому ми молимося перед битвами, — додав він. — Тому що він створив цю землю з кістки велетня. Він порядкує в усьому світі. Тож наше королівство — це королівство Гунтери.
По тому Ганел розповів Ерагонові, як правильно шанувати божество, назвав знаки та слова, які використовуються при цьому. Також він роз'яснив значення ладану, який символізує життя, і витратив багато часу на легенду про Гунтеру та самого бога, народженого вовчицею на сході зірок, про його битву з монстрами й велетнями за право владарювати в Алагезії, про одруження з Кильф, богинею річок і морів.