Перегодом вони підійшли до статуї самої Кильф, майстерно вирізьбленої з блакитного каменю. Її волосся спадало на спину прозорими хвилями, огортаючи шию й обрамляючи веселі аметистові очі. Обіруч вона тримала жмут латаття й уламок пористого червоного каменю. Ерагон не міг уторопати, що то за каміння.
— Що це? — спитався він у священика.
— Корал, — почув Ерагон у відповідь. — Його дістали з морського дна, неподалік Беорських гір.
— Корал? — здивувався юнак.
— Наші нирці знайшли його, пірнаючи за перлинами, — пояснив Ганел. — У морській воді деяке каміння росте, наче рослина.
Ерагон мовчки втупився в цей дивовижний камінь. Він ніколи не думав про гальку або валуни як про живі створіння, хоч було й доведено, що їм потрібні вода й сіль — для того, щоб квітнути. Тільки тепер він зрозумів, як саме каміння з'являється на полях Паланкарської долини, навіть коли ґрунт розчищають щовесни. Воно росте!
Далі юнакові показали Уруру, володаря небес, та його брата Морготалу, бога вогню. Біля кармінової статуї Морготала священик розповів, як брати любили один одного, не уявляючи себе нарізно. Таким чином, сяйливий палац Морготала видно в небі щодня, а іскри з його кузні з'являються щоночі. А Урур постійно годує свого брата, ось чому той не вмирає.
Насамкінець залишалися ще двійко богів: Синдри, праматері землі, й Хельзвог.
Статуя Хельзвога відрізнялася від решти. Оголений бог схилявся над уламком породи завбільшки з гнома, торкаючись його вказівним пальцем. М'язи на його спині набухли вузлами від нелюдських зусиль, але вираз обличчя був напрочуд ніжний, начебто перед ним лежало немовля.
— Може, Гунтера і є королем Богів, — стишив голос священик, — але саме Хельзвог живе в наших серцях. Саме він зрозумів, що земля має бути заселена після того, як були переможені велетні. Інші боги не погоджувалися з цим, але Хельзвог не звертав на них уваги, потайки створивши першого гнома. Коли ті довідалися, то, звісно ж, позаздрили, і слідом за ним уже Гунтера породив ельфів, аби вони владарювали в Алагезії, а потім і Синдри витворила людей, а Урур і Морготал об'єдналися й випустили на землю драконів. Тільки Кильф утрималася. Саме так перші раси з'явилися на цей світ.
Ерагон замислився над почутим, вдячний священикові за відвертість, але ніяк не міг уторопати, звідки той усе це знає. Утім, він не наважувався спитати, а лише слухав і кивав.
— Усе це, — наголосив Ганел, допиваючи свій ель, — підводить нас до розуміння найголовнішої церемонії, про яку тобі вже розповідав Орик. Усі гноми мусять бути поховані в камені, інакше духи не допомагатимуть їм у потойбіччі. Це тому, нагадаю, що гноми створені не із землі, повітря чи вогню, а саме з каміння. Отже, як представник клану Інгейтум, ти маєш дбати відтепер, аби гноми з твого оточення були поховані за всіма правилами. Якщо ж не дбатимеш, то Ротгар вижене тебе, і всі гноми зневажатимуть аж до самої смерті. — Священик гордо розпрямив плечі й глипнув на Ерагона. — Ти мусиш іще дуже багато чого довідатися про наш народ, але спробуй шанувати звичаї, про які я коротенько розповів, і поки що все буде гаразд.
— Я шануватиму їх, — пообіцяв юнак.
Задоволений, Ганел повів його далі від статуй, і обидва піднялися нагору по кручених сходах. Дорогою священик засунув руку під мантію й дістав простеньке намисто, разочок якого був припасований до мініатюрного срібного молота.
— Це ще одна послуга, про яку просив мене Ротгар, — пояснив він, простягаючи намисто Ерагонові. — Він переймається тим, що Галбаторікс може витягти твій образ із голови Смерка, разака чи будь-кого іншого, хто взагалі тебе бачив.
— А чому я мушу боятися цього? — здивувався Ерагон.
— Тоді Галбаторікс зможе викликати тебе за допомогою магічного кристала, — відповів Ганел. — Можливо, він уже це зробив.
Юнака раптом пройняла думка, що таке могло статися будь-якої хвилини. «Треба було подбати про це», — розлютився він сам на себе.
— Це намисто не дозволить побачити тебе або твого дракона в кристалі, — сказав священик. — Я сам наклав закляття, тож воно протидіятиме найпотужнішому втручанню. Але попереджаю: намисто протидіятиме за рахунок твоєї сили, поки не мине небезпека або поки ти його не знімеш чи не загубиш.
— А тоді, коли я буду спати? — спитав Ерагон. — Чи може намисто забрати мою силу без мого відома?