Він пішов, щойно скінчився похорон, навіть не залишившись на розмову з Катріною, пішов у гори, звідки міг слідкувати за Карвахолом і міркувати про його захист. На жаль, будинки в селищі були на значній відстані один від одного, щоб утворювати оборонну лінію. До того ж, юнак не хотів, аби вояки билися між будинками, плюндруючи їхні сади. «Ріка Анора захищає нас із заходу, — розмірковував він, — але щодо решти Карвахола, то ми не зупинимо навіть дитину… Що можна збудувати за кілька годин? Яку загорожу?»
Плюнувши спересердя, він збіг у долину до селища.
— Мені потрібна допомога, — гукнув він, — треба рубати дерева!
За хвилину почали сходитися похмурі чоловіки.
— Мерщій, мерщій! — підганяв їх Роран. — Усі мусять допомагати!
Він чекав, а гурт біля нього поволі збільшувався.
Дармен, один із синів Лоринга, штовхнув його плечем.
— Який у тебе план? — нетерпляче спитав він.
— Нам потрібна стіна довкола Карвахола, — звернувся до присутніх Роран. — Треба зрубати кілька великих дерев, загострити їхні стовбури, і тоді разакам буде важко оминути їх.
— А як ти гадаєш, скільки знадобиться дерев? — запитав Орвал.
— Щонайменше півсотні, — подумавши, відповів парубок. — Може, навіть більше.
Юрба невдоволено загула.
— Чекайте! — гукнув Роран, порахувавши присутніх. — Вас тут сорок вісім. Якщо кожен зрубає дерево за годину, тоді ми встигнемо. Що ви на це скажете?
— За кого ти нас маєш? — образився Орвал. — Я рубав дерево за годину, коли мав десять років!
— А як щодо кущів ожини? — озвався Дармен. — Ми могли б накидати їх на стовбури. Тоді ніхто б не продерся крізь сплетіння колючої лози.
— Це чудова ідея, — усміхнувся хлопець. — А ще запрягайте коней, щоб перетягати дерева до селища.
Підбадьорені чоловіки побігли за сокирами та за пилками. Роран залишив біля себе тільки Дармена:
— Перевір, щоб на стовбурах залишалися сучки, інакше не спрацює.
— А ти не йдеш?
— Вибачай, я буду працювати на іншій лінії захисту, — кинув Роран і помчав до будинку Квимбі, де Бірджит квапливо забивала дошками вікна.
— Чого тобі? — вимахуючи молотком, спитала вона.
Роран нашвидку пояснив їй план з деревами.
— Я хочу вирити рів за тією загорожею зі стовбурів, щоб зупинити кожного, хто спробує проскочити. Ми б іще могли встановити загострені стовбури й на дні…
— То що тобі треба? — урвала його жінка.
— Я хотів, щоб ти організувала жінок і дітей рити той рів, — сказав Роран. — У мене повно роботи, тож сам я не встигну зібрати людей… Дуже тебе прошу.
— А чому ти просиш саме мене? — похмуро озвалася Бірджит.
— Тому, що ти ненавидиш разаків і зробиш усе, щоб їх зупинити, — твердо мовив юнак.
— Ну що ж, твоя правда, — прошепотіла жінка, а потім жваво ляснула в долоні. — Гаразд, я зроблю, як ти хочеш. Але я ніколи не забуду, Роране, сине Герроу, що саме ти причетний до смерті мого чоловіка.
І вона пішла, перш ніж Роран зміг щось відповісти.
Роран сприйняв ворожість Бірджит з розумінням, адже цього й слід було чекати, беручи до уваги її втрату. Йому ще пощастило, що вона не стала мститися… Відігнавши сумні думки, хлопець помчав на околицю міста, де пролягав головний шлях до Карвахола. Це була найслабша ділянка захисту, яку слід було хоч якось зміцнити. «Не можна дозволити разакам знову прорватися крізь загорожу», — міркував собі Роран.
По дорозі юнак гукнув Бальдора, і вони вдвох заходилися рити траншею через дорогу.
— Мені незабаром треба буде йти, — попередив Бальдор, вимахуючи мотикою. — Я потрібен батькові в кузні.
Роран ствердно мугикнув, не підводячи голови. Під час роботи він знову повернувся думками до сцени вбивства вояків. Стримуючи нудоту, юнак випростався й роззирнувся довкруж. Люди повсюди поралися довкола загорож, мов мурахи.
Після того як Бальдор пішов, Роран самотужки завершив роботу й подався до майстерні Фіска. З дозволу теслі він узяв п'ять колод і кіньми потягнув їх до головного шляху. Там установив їх вертикально у вириту траншею, аби перешкодити ворогові увійти до міста.
Коли хлопець утоптував землю довкола колод, примчав Дармен.
— Дерева ми вже зрубали, — повідомив він. — Зараз їх укладають на місці.