— Так, Роране, я вийду за тебе, — відповіла дівчина.
ПІД ВЕЧІРНІМ НЕБОМ
Тієї ж ночі на Карвахол ринула страшенна злива.
Важкі сірі хмари поволі обсіли Паланкарську долину, притискаючи місто до гір своїми чіпкими ватяними лапами й сповнюючи повітря холодним туманом. Роран спостерігав, як потоки води обрушуються на дерева, збиваючи на їхніх кронах піну, забризкуючи брудом рів довкола Карвахола й шкрябаючи по солом'яних стріхах залізними пальцями негоди.
До ранку буря стихла, хоч дрібний дощ усе ще сіявся крізь туман. Хлопець швидко змок, заступивши на спостережний пункт на барикаді біля головного шляху. Він присів навпочіпки, обтрусив одяг, потім натягнув каптур на голову й спробував не звертати уваги на холод.
Незважаючи на сльоту, Роран нетямився з радості через Катрінину згоду. Тепер вони заручені! Йому здавалося, ніби якийсь скалок мозаїчного світу став нарешті на своє місце, а сам він здобув небачену силу воїна. Що для нього ті разаки й ціла Імперія, він заручений із Катріною!
Відтепер Роран зосередився на тому, що стало найважливішим завданням його життя: як уберегти Катріну від гніву Галбаторікса. Утім, поки що він так нічого й не вигадав. «Найкраще для неї, — міркував юнак, — це виїхати до Коулі. Але ж вона ніколи не погодиться, якщо тільки Слоун не накаже. Можливо, мені вдасться переконати його. Він же хоче, щоб донька була в безпеці».
Поки він обмірковував розмову з м'ясником, хмари знову скупчилися й дощ із новою силою атакував селище. Навколо швидко утворювалися калюжі, і важкі краплини барабанили по них, підстрибуючи, мов злякані коники.
Коли Роран зголоднів, він гукнув замість себе Ларна, молодшого сина Лоринга, і подався на пошуки їжі, перебігаючи з-під однієї стріхи до іншої. Завернувши за ріг, він з подивом побачив Альбрича, який запекло сперечався на ґанку з цілим гуртом чоловіків.
— Та чи ти сліпий? — гукав Ридлі. — Ми просто підемо собі до лісу, і вони ніколи нас не знайдуть! А ти пропонуєш якийсь ідіотський шлях!
— Спробуй, якщо хочеш, — різко відказав Альбрич.
— І спробую! — викрикнув йому у відповідь розгніваний Ридлі.
— От тоді й розкажеш, які на смак разакові стріли! — не здавався хлопець.
— Цілком може бути, — вступився Тейн, — але ми не такі тюхтії, як ти.
Альбрич роздратовано обернувся до нього.
— А твої слова такі ж тупі, як і твоя голова, — вигукнув він. — Я не настільки дурний, щоб ризикувати власною родиною, ховаючись у кущах.
Тейн отетеріло закліпав очима, вкриваючись бурими плямами.
— Що? — всміхнувся Альбрич. — Язика проковтнув?
Чолов'яга заревів з люті й ударив юнака кулаком в обличчя.
— І це ти називаєш ударом? — скривився той, сплюнувши. — Твоя рука ще слабша за голову!
Він шарпнув Тейна за плече й швиргонув на землю, де бідолаха так і залишився лежати на боці.
— Досить! — гукнув Роран, вискочивши на ґанок. — У нас інші вороги! Чи ви забули? Зрештою, можемо скликати збори й вирішити, кому керувати — Альбричу чи Тейну. Але ми не будемо битися між собою.
— Тобі легко казати, — закинув Ридлі. — У тебе нема ані дружини, ані дітей.
Потім він допоміг Тейнові звестися на ноги, і гурт заколотників подався геть.
Роран суворо глянув на Альбрича, в якого під правим оком розливався ліловий синець.
— Хто це розпочав? — спитав він.
— Ну… я, — обмацав Альбрич свою щелепу. — Я пішов у розвідку разом із Дарменом. Разаки розставили своїх вояків на пагорбах. Вони контролюють усе вздовж Анори. Усю долину, розумієш? Може, декому й удасться проскочити, але ми ніколи не перевеземо дітей до Коулі, не зчепившись із ними. Таким чином, разакам стане відомо, куди ми прямуємо.
На якусь мить Рорана охопив жах, розлившись отрутою в його серці. Що ж робити? Передчуття неминучого лиха опанувало ним.
— Ходімо, — зітхнув юнак, кладучи руку на плече Альбричу. — Тебе треба показати Гертруді.
— Ні-ні, — глухо відгукнувся Альбрич. — Вона має важливіші справи.
Він важко зітхнув, ніби перед кидком у небуття, і незграбно побіг під зливою вбік кузні.
Роран провів юнака поглядом, похитав головою, а потім увійшов до будинку. Елейн сиділа навколішках з купою дітлахів, загострюючи напилком наконечники стріл. Хлопець гукнув її до сусідньої кімнати й розповів про сварку на ґанку.
— Ти гадаєш, що Тейн буде мститися? — стривожилась жінка.
— Можливо, — знизав плечима Роран. — Вони образили один одного, хоч Альбрич був брутальнішим… Утім, Тейн усе ж таки вдарив перший, тому ви самі можете оголосити ворожнечу.