Коли Сапфіра нахилилася вліво, він раптом побачив три коричневі цятки, що відірвалися від землі й швидко неслися вгору. Спершу Ерагон сприйняв їх за соколів, але коли ті наблизилися, з'ясував, що хвостаті істоти були футів із двадцять завдовжки. Вони виглядали як дракони, хоч тулуби мали менші за Сапфірин. Їхня луска не блищала й була вкрита зеленими й коричневими плямами.
— Це що, дракони? — збентежився юнак.
— Не знаю, — відгукнулась Сапфіра. Вона крутилася в повітрі, розглядаючи прибульців, які їх оточили. Ті, здається, були неабияк подивовані драконом. Шиплячи, вони підлітали до нього, але так і не наважувались напасти.
Ерагон усміхнувся. Він спробував подумки звернутися до цих загадкових створінь. А коли це вдалося, трійко істот відскочили від них, пронизливо лементуючи. Їхній відголос жорстко вдарив по свідомості Ерагона, відгукнувшись і в Сапфірі хвилею болю. Не припиняючи шаленого лементу, потвори кинулися до них з розчепіреними пазурами.
— Тримайся, — застеріг дракон, ухиляючись від нападників і підносячись над ними. Ерагон тим часом намагався подумки заблокувати ворожу атаку.
— Не вбивай їх, — гукнула Сапфіра, — я хочу набратися досвіду!
Хоч істоти були моторніші за неї, вона мала перевагу в розмірі й силі. Тож коли одна з потвор спробувала атакувати, Сапфіра швидко перевернулася в повітрі й ударила нападницю прямо в груди.
Лемент на якусь мить стих, а переможений ворог відступив.
Сапфіра замахала крилами, описуючи коло, повернулася до решти прибульців і вигнула шию. Ерагон почув глибокий шум у неї між ребрами. Аж раптом із драконової пащеки вирвався потужний струмінь полум'я. Довкола голови Сапфіри з'явився яскраво-синій ореол. Він відбивався на її лусці, схожій тепер на коштовне каміння, ніби вона зайнялася всередині.
Обидва монстри заверещали з переляку й повернули в інший бік. Шалений лемент повністю вщух, коли вони подалися геть.
— Ти мене ледь не скинула! — пробурчав Ерагон, відпускаючи драконову шию, за яку він перед тим міцно вчепився.
— Але ж не скинула! — вдоволено муркнула Сапфіра.
— Це точно, — посміхнувся юнак.
Надихнувшись відчуттям своєї перемоги, вони обоє повернулися до плотів.
— Ви не поранені? — гукнув Орик, коли Сапфіра спустилася на воду.
— Ні, — озвався Ерагон, відчуваючи, як вода холодить йому затерплі ноги. — Це були потвори з Беорських гір?
— Ми називаємо їх фангурами, — пояснив гном, допомагаючи хлопцеві видертись на плота. — Вони не такі розумні, як дракони, і не можуть дихати вогнем, але все одно дуже небезпечні.
— Ми це зрозуміли, — потер скроні Ерагон, намагаючись угамувати головний біль, який залишився від нападу фангурів.
— Сапфіро, ти виявилась їм не по зубах, — зауважив юнак.
— Ще б пак! — відгукнувся дракон.
— Це вони так полюють, — пояснив Орик. — Спочатку паралізують свою жертву лементом, а потім убивають.
— Непоганий хід! — здивувалась Сапфіра. — Можливо, скористаюся ним під час наступного полювання.
— Це й у бою згодиться, — підтакнув Ерагон.
— Добре, що ви їх не вбили, — втрутилася Арія. — Фангури доволі рідкісні істоти.
— Але корів наших жеруть дуже часто, — буркнув з каюти Торв. — Ти б не літав, поки ми біля Беорських гір.
— Гаразд, ми залишатимемось на землі, аж поки не досягнемо степу, — пообіцяв Ерагон.
— Добре, — полагіднішав гном.
Коли вони зупинилися переночувати, гноми пришвартували плоти до велетенських тополь. Ама розпалював багаття, а Ерагон допомагав Ексвару вивести Сніговія на берег. Вони прив'язали коня неподалік від табору.
Торв керував установленням шести великих наметів, Хедін тим часом збирав хмиз, щоб багаття горіло до самого ранку, а Датмер витяг припаси з другого плоту й заходився готувати вечерю. Арія зайняла позицію спостереження на краю табору. Незабаром, завершивши свої справи, до неї приєдналися Ексвар, Ама й Трихга.
Коли робити стало нічого, Ерагон присів до багаття біля Орика та Шргнієна, який скинув рукавички й грів руки над вогнем. Кулаки гнома мали якісь металеві зубці.
— Що це? — здивувався Хлопець.
— Це мої Аскудгамлн, сталеві п'ястуки, — усміхнувся гном. Не підводячись, він гепнув по стовбуру тополі, залишивши там чималенькі дірки. — Непогано, правда ж?
— А як вони влаштовані? — спитав Ерагон. — Я маю на увазі, як ці шипи кріпляться до кулаків?
— Дуже просто. З допомогою цілителя ти поринаєш у глибокий сон і зовсім не відчуваєш болю, — пояснив Шргнієн. — Потім просто крізь суглоби тобі просвердлюють дірку… — Він раптом замовк і швидко заговорив з Ориком мовою гномів.