Орик спробував напнути лук, який був завбільшки з нього, а потім мовив:
— Я збираюся роздобути свіжого м'яса. За годину повернуся.
З цими словами він і зник у лісовій хащі. Торв лише скептично гмикнув у відповідь на це, але не став зупиняти свого товариша.
Незабаром Орик повернувся, тягнучи зв'язку довгошиїх гусаків.
— Я вислідив їх, засівши на дереві, — поважно сказав він, передаючи птахів Датмерові.
Коли гном знімав свою зброю, усіяну коштовностями, Ерагон не втримався й запитав:
— А з якого дерева зроблено твого лука?
— З дерева? — усміхнувся Орик, похитавши головою. — Такий лук не можна зробити з дерева. Це зброя з рогів ургала!
— Та ні, ріг не такий пружний і не гнеться, — недовірливо мовив юнак.
— Звісно. Але треба знати, як з ним вправлятися, — пояснив гном. — Спочатку ми вчилися на рогах фельдуностів, хоч воно те саме, що й з рогами ургалів. Це роблять так: ріг розтинають навпіл, потім обтесують, поки він не набуде потрібної форми. Далі виварюють і зачищають, а вже по тому припасовують до ясеневої щепи за допомогою риб'ячого клею. Ну, ще просотують спеціальною олією, яка надає зброї гнучкості, а затим прикрашають. Увесь процес виготовлення забирає не менше десяти років.
— Я ніколи не чув, щоб лук робили в такий дивний спосіб, — сказав зачудований Ерагон. Відтепер його власна зброя видавалася йому звичайним собі кілком. — А як далеко він стріляє? — спитав юнак.
— Сам поглянь, — відповів Орик, протягуючи йому зброю. — Але ти будеш винен мені стрілу.
Ерагон поклав стрілу на тятиву, цілячись убік річки, і напнув її. Завдовжки лук був футів зо два, але виявився набагато важчим за його власного меча. Хлопець пустив стрілу, і та пурхнула з різким звуком, здійнявшись високо над річкою. Ерагон з подивом спостерігав, як вона впала посередині Аз Раньї.
— Гатх сем оро ун лам іет, — посміхнувшись, упівголоса проказав він, закликавши магію, і за мить стріла злетіла назад у повітря й лягла йому на долоню. — А ось і те, що я тобі винен.
— Неймовірно! — ударив себе в груди Орик. — Зараз я маю дві дюжини стріл, отже можу вільно полювати до того, як поновлю запаси аж у Хедарті!
Він перехопив лука в Ерагона й похапцем сховав його до скриньки.
Тільки тепер Ерагон помітив, як Арія здалеку спостерігає за ними.
— Ельфи теж користуються такими луками? — гукнув парубок до неї. — Адже ви такі сильні, що звичайний лук просто зламається у ваших руках!
— Ні, ми робимо наші луки з дерев, які не ростуть, — кинула ельфійка, йдучи геть.
Кілька днів вони пливли крізь трав'яні поля, і Беорські гори потроху маліли позаду. На березі часто траплялися стада газелей і маленьких червоних оленів, які спостерігали за прибульцями своїми блискучими очима.
Тепер, коли загроза від фангурів минула, Ерагон щодня літав із Сапфірою. Після Джиліда це була їхня перша можливість бувати так часто разом, і вони як могли користалися нагодою. А ще юнак радів будь-якій можливості втекти з вузької палуби плоту, де він почувався якось ніяково в присутності Арії.
АРІЯ ПОЧТУ-КОНУ
Ерагон і його супровід рухались річкою Аз Раньї, яка невдовзі влилася в Ед-де, що текла кудись на схід. У місці з'єднання двох річок мандрівники заїхали до торговельного посту Хедарт, де обміняли плоти на віслюків. Гноми ніколи не їздять верхи на конях, зважаючи на свій зріст.
Натомість Арія відмовилася від тварини, яку їй запропонували. Вона сказала, що ніколи в житті не повернеться до країни своїх предків верхи на цій потворі.
— Тоді як же ти встигатимеш за нами? — спохмурнів Торв.
— Я просто бігтиму, — відповіла ельфійка й помчала вперед, випередивши навіть Сніговія, не кажучи вже про віслюків. Незважаючи на це, вона не виглядала втомленою, коли всі зупинилися на нічліг, хоч ні з ким не мала бажання розмовляти.
Від Хедарта вони повернули на північ, піднімаючись угору річкою Едде в напрямку озера Ельдор.
Ду Вельденварден виник перед мандрівниками аж через три дні. Спочатку з'явився ліс, схожий на марево, яке згодом перетворилося на смарагдове море старих дубів, буків та кленів. Сидячи верхи на Сапфірі, Ерагон бачив, як ліси тягнуться ген-ген за обрій, вкриваючи всю Алагезію. Як на нього, у затінку дерев було добре, хоч і небезпечно, адже тут мешкали ельфи. Захована в самісінькому серці Ду Вельденвардена, десь тут неподалік лежала Елесмера, де він мусив завершити своє навчання, а також Осілон та інші міста ельфів, у яких мало хто побував після занепаду вершників. Ліс був небезпечний для смертних, і Ерагон добре це відчував, аж здригаючись від невидимої енергії таємничої хащі.