— Хто б міг подумати, — замріявся хлопець, — що я колись потраплю в країну ельфів! — Він радісно посміхнувся, аж умліваючи від затишку. Сапфіра мовчала. Вона незворушно стежила за ельфами.
— Ця народність більш вишукана й таємнича, ніж люди чи гноми, — нарешті озвався дракон. — Вони не почуваються народженими із землі або з каменю. Вони зовсім з іншого царства, ніби якісь відображення у воді: половина там, а решта — тут.
— Вони й справді напрочуд гарні, — замилувався Ерагон.
Ельфи рухалися, ніби танцюючи, і кожен їхній рух був напрочуд граційним.
Колись Бром розповідав, що неввічливо подумки розмовляти з драконом без дозволу вершника, тож ельфи, дотримуючись цього правила, вголос зверталися до Сапфіри. Зазвичай дракон дозволяв Ерагонові переказувати його думки іншим, хоч деякі з народів і самі вміли керувати думками. Тому загалом це вважалося надто інтимною справою, і всі спілкувалися між собою вголос. Але в ельфів не існувало таких застережень. Вони вільно допустили Сапфіру до свого розуму, тішачись з її присутності.
Нарешті вечеря була готова й розкладена по майстерно вирізьблених тарілках. Ерагонові подали ще й сулію з вином, прикрашену зображенням дракона.
Під час вечері Лифаєн дістав очеретяну сопілку й заграв на ній, а Нарі заспівав:
Коли Нарі закінчив, Ерагонові перехопило подих від зворушення. Ніколи досі він не чув такого чудового співу.
— Це було просто прекрасно, Нарі-водхр, — мовив юнак.
— Та ні, це простенька пісня, Арджетламе, — зніяковів співак. — Проте я дякую тобі.
— Дуже мило, пане ельфе, — гмикнув Торв. — Утім, ми маємо справи, важливіші за спів віршів. Чи треба нам і далі супроводжувати Ерагона?
— Ні, — швидко відповіла Арія, кидаючи погляд на принишклих ельфів. — Ранком можете повертатися додому. Я гарантую, що Ерагон досягне Елесмери.
— Значить, ми виконали своє завдання, — кивнув Торв.
Засинаючи в постеленому ельфами ліжку, Ерагон прислухався, щоб почути Арію, яка гомоніла в якомусь із наметів. Хоч вона вживала багато незнайомих слів, юнак зрозумів, що ельфійка розказує про те, як загубила яйце Сапфіри і як розгорталися подальші події. Після того, як вона змовкла, запала мовчанка, а по тому один із ельфів сказав:
— Добре, що ти повернулася, Аріє Дротнінг. Королева була дуже засмучена, коли тебе схопили ургали! Вона ще й досі сумує за тобою.
— Тихо, Едурне, — буркнув другий ельф. — Хоч дведгари й малі, вони мають гострий слух, тож я впевнений, що ці слова перекажуть Ротгарові.
Потім голоси стихли, і Ерагон уже не міг розібрати нічого, окрім шепоту, який зливався із шумом листя надворі. Незабаром юнак уже спав, слухаючи уві сні чудову пісню ельфів.
Повітря було сповнене ароматом квітів, коли Ерагон прокинувся й глянув на залитий сонцем Ду Вельденварден. Здавалося, що над ним склепіння з пишного листя, підтримуване товстелезними стовбурами. Тільки мох, лишайники й низькорослий чагарник виживали в цьому густому затінку. Втім, за відсутності кущів, поміж деревами було чудово видно все довкруж.
Підхопившись, Ерагон побачив, що Торв із вартою вже спакували свої речі й готові вирушати в дорогу. Ориків віслюк був прив'язаний до Ексварового. Юнак підійшов до Торва.
— Дякую всім вам за те, що оберігали мене й Сапфіру, — сказав він. — Прошу передати мою подяку Ундину.
— Я передам твої слова, — торкнувся Торв кулаком своїх грудей і глянув убік куренів. — Будь обережний з тими ельфами, Убивце Смерка, вони загадковий народ. Уранці п'ють із тобою, а ввечері завдають удару в спину.
— Я пам'ятатиму про це, — відповів Ерагон.