— Ти нічого не знайдеш на Хребті, окрім хіба що смерті, — уперто мотнув головою Слоун.
Інші, здавалося, були з ним згодні. Але це тільки зміцнило рішучість Рорана. Адже Катріна загине, якщо не вдасться переконати селян! Хлопець пильно глянув на громаду, шукаючи підтримки хоч у когось.
— Делвіне, — нарешті мовив він. — Я знаю, що з мого боку жорстоко так казати, але твій Ельмунд сьогодні був би живий, якби не залишився в Карвахолі. Хіба не так? Тож зараз ти маєш можливість врятувати дітей інших людей!
Ніхто не відповів на палкий заклик хлопця.
— А як щодо тебе, Бірджит! — не здавався Роран. — Ти хочеш, щоб Нолфаврел розділив долю свого батька? Він мусить піти звідси! Невже ти не бачиш, що це єдиний шлях для його порятунку?
Хоч як Роран намагався стримуватись, сльози хлинули з його очей.
— Це ж заради ваших дітей! — у розпачі заволав він.
Присутні понуро мовчали, а перегодом озвався Делвін.
— Я ніколи не піду з Карвахола, поки вбивці мого сина залишатимуться тут, — з притиском сказав він. — Але ти, Роране, маєш слушність: дітей треба рятувати.
— Те саме я казала ще від самого початку, — гукнула Тара.
— Роран правий, — і собі погодився Бальдор. — Ми не повинні ціпеніти тут зі страху. Більшість із нас хоч раз бували в горах. Нічого страшного там нема.
— Я теж уважаю, що Роран має рацію, — підтвердила Бірджит.
— Я б не став цього робити, але з огляду на обставини… — знехотя мовив Хорст. — Словом, не думаю, що ми маємо інший вибір.
За хвилину й решта присутніх таки пристали на Роранову пропозицію.
— Дурниці! — раптом вибухнув Слоун, гнівно тицяючи пальцем у юнака. — Де набратися харчів, щоб перечекати в горах? Вони ж не зможуть стільки дотягти! А як вони там зігріються? Вогнище ж побачать знизу! То як же, Роране? Як не від голоду, то від холоду вони все одно загинуть!
— Якщо ми допоможемо, вони матимуть їжу, — розвів руками Роран. — А з вогнищем теж не біда, бо можна зайти вглиб лісу.
— Усе це відмовки! — аж нетямився м'ясник.
— А що ти пропонуєш? — спитав тоді юнак.
— Що завгодно, тільки не це!
— І що ж, наприклад?
— Не знаю! — визвірився Слоун. — Але твоє рішення не годиться!
— Тобі не обов'язково брати в цьому участь, — закинув Хорст.
— А я й не збираюсь, — озвався м'ясник. — Робіть що хочете, але ніхто з моєї родини не піде на Хребет, поки я живий. — Він схопився за шапку й пішов, злостиво глипнувши на Рорана.
«Отже, — міркував хлопець, — через свою впертість Слоун ставить під удар Катріну. Значить, варто вирішувати самому».
— То як, шановні? — озвався Хорст до присутніх. — Треба обговорити Роранову пропозицію.
Роран переконався, що досяг своєї мети, і потайки вислизнув з їдальні. Накульгуючи, він простував темним селом у пошуках Слоуна, поки не помітив його біля одного з багать. Хлопець, пригнувшись, подався до будинку м'ясника в надії зустрітися з Катріною.
Дівчина саме готувала вечерю, коли він увійшов.
— Роране! — здивувалась вона. — Чому ти тут? Ти розказав про нас батькові?
— Ні, — узяв її за руку хлопець. — Було не до того. Я хочу тебе про щось попросити. Отже, слухай. Ми вирішили відправити дітей і старих на Хребет, і я хочу, щоб ти приєдналась до них.
Вражена Катріна вирвала руку й відвернулася до груби, втупившись у тліюче вугілля.
— Батько заборонив мені ходити туди, де загинула моя мама, — озвалась вона. — Ферма Ельбема — це найближче, де я була за останні десять років. — Вона затремтіла й мовила далі: — Як ти міг подумати, що я наважусь покинути тебе й батька? Це ж мій дім, розумієш? І чому я мушу йти, коли Елейн, Тара й Бірджит залишаються?
— Катріно, будь ласка, — обережно поклав їй руки на плечі юнак. — Разаки тут через мене, тому я не дозволю, щоб ти постраждала. Поки ти в небезпеці, я не можу захищати селище.
— Хто ж поважатиме мене після втечі? Це ж боягузтво! — гордо мовила дівчина. — Мені буде соромно перед жінками Карвахола! Як я зможу називатися твоєю дружиною?
— Боягузтво? — перепитав Роран. — Нема ніякого боягузтва в тому, щоб захищати дітей на Хребті. Коли щось трапиться, це потребуватиме більшої мужності, ніж оборона селища.
— За що це мені? — у відчаї прошепотіла Катріна, схопившись за голову. — Парубок, який прагне бути моїм чоловіком, не хоче бачити мене поруч!
— Це неправда! — заперечив Роран.
— Ні, правда! — пролунало у відповідь. — А якщо тебе вб'ють, поки я буду далеко?
— Не говори так…
— Ні, я скажу! — нетямилась дівчина. — У Карвахолі ми маємо хоч якусь надію вистояти, а в горах я помру від туги за тобою!