— Заради нашої любові я прошу тебе піти, — мовив розчулений юнак. — Я знаю, як тобі важко… це найбільша жертва з твого боку… Але я прошу тебе!
Катріна здригнулась, зчепивши руки.
— Якщо я зроблю це, — сказала вона тремтячим голосом, — ти обіцяєш, що більше ніколи не проситимеш мене про таке. Пообіцяй, що, коли ми навіть зіткнемося із самим Галбаторіксом і один із нас зможе врятуватися, ти не попросиш мене піти.
— Я не можу цього обіцяти, — розгубився Роран.
— Тоді як ти можеш просити мене про те, чого сам ніколи не зробиш! — скрикнула Катріна. — Це моя ціна, і ніщо на світі не змусить мене поступитися! Ані золото, ані діаманти, ані красиві слова, розумієш? Якщо тобі замало такої жертви, тоді, Роране Міцний Молоте, можеш забиратися собі геть!
— Добре, — схилив голову юнак, не в змозі терпіти далі. — Я обіцяю.
Катріна кивнула й опустилася на стілець. Сльози скрапували їй на рукав. Тихим голосом вона сказала:
— Батько прокляне мене, якщо я піду.
— Як ти йому скажеш?
— А я не казатиму! — кинула вона зухвало. — Він ніколи не дозволить мені піти на Хребет, але мусить поважати моє рішення. Так чи так, він не шукатиме мене в горах, бо не наважиться піднятися на Хребет. Він просто побоїться.
— Але ще більше він боятиметься втратити тебе.
— Подивимось, — зітхнула Катріна. — Гадаю, коли ми повернемось, ти вже сповістиш його про наші заручини?
Роран змусив себе кивнути, згоджуючись, хоч сам подумав про малоймовірність такого щастя.
РАНИ СЬОГОДЕННЯ
Прокинувшись уранці, Роран якийсь час міркував, як його бути далі. За хвилину він скотився з ліжка, одягнувся й рушив на кухню, де схопив кусень хліба із сиром і вийшов на ґанок, щоб попоїсти й насолодитися сходом сонця.
Його спокій був порушений біганиною дітлахів, які гралися в піжмурки і за якими слідкували збентежені батьки. Тоді юнак знову повернувся на кухню, де вже зібралася родина Хорста.
— Доброго ранку, хлопче, — привіталася Елейн, визираючи з вікна. — Здається, знову буде дощ.
— Тим краще, — заявив Хорст. — Він допоможе нам сховатися, поки ми будемо сходити на гору Нарнмор.
— Нам? — перепитав Роран, сідаючи за стіл поруч із Альбричем, — який протирав сонні очі.
— Слоун таки мав рацію, — пояснив старий. — Нам треба самим затягти нагору харчі й решту всього, інакше запасів не вистачить.
— Але ж тут залишаться чоловіки, щоб захищати Карвахол?
— Звичайно.
Коли всі поснідали, Роран допоміг Бальдору й Альбричу згорнути їжу, ковдри й усе необхідне в три великих вузли, які вони закинули за спину й потягли на край селища. Дорогою вони зустріли трьох братів, Дармена, Ларна й Намунда, так само нав'ючених припасами.
Неподалік поралися селяни, збираючи дітей і старих у дальню дорогу. Кілька родин запропонували своїх віслюків, щоб довезти речі й молодших дітей. Тварини тривожно скрикували, додаючи ґвалту до загальної метушні.
Роран скинув свою ношу на землю й оглянув юрбу. Він помітив Сварта, найстаршого в Карвахолі чолов'ягу, який сидів на оберемку з лахами, дражнячи малечу кінчиком сивої бороди. Також тут був Нолфаврел, біля якого стояли Бірджит, Фельда, Нолла, Калита й багато інших стурбованих від'їздом матерів. Була й Катріна, яка, зв'язуючи тюки, всміхнулася парубкові.
Здавалось, ніхто не керував цим юрмищем, тож Роран заходився наводити порядок, дбаючи про пакування харчів та решти подорожніх речей. Він виявив, що не вистачає бурдюків для води, але коли попросив принести ще, то отримав на тринадцять штук більше, ніж було треба. Так у клопотах і минув ранок.
Обговорюючи з Лорингом питання про запасне взуття, Роран помітив Слоуна, який стовбичив неподалік. М'ясник дивився на суцільний шарварок і презирливо копилив губи. Враз його зневага змінилася на гнів, коли старий побачив серед подорожніх свою Катріну. Хлопець кинувся було до дівчини, але Слоун випередив його.
— Хто це тебе напоумив? — загорлав м'ясник, учепившись у доньчину торбу.
Белькочучи щось про дітей, Катріна намагалась вирватися, але марно. Її волосся розметалося, а обличчя аж палало від сорому.
Розлючений Роран накинувся на Слоуна й вирвав з його рук нещасну дівчину.
— Зупинись! — гукнув він, відштовхуючи старого. — Це я намовив її піти в гори!
— Ти не маєш на те ніякого права! — гаркнув м'ясник.
— Маю! — заперечив хлопець і, обернувшись до закляклих з подиву присутніх, сказав: — Ми з Катріною заручені, і я не дозволю такого поводження з моєю майбутньою дружиною!
Подив і невимовний біль відбилися на обличчі Слоуна. Правду кажучи, Роранові стало навіть шкода старого. Утім, як виявилось, даремно.