— Ти, підступний боягузе! — прохрипів м'ясник. — Як же ти смієш дивитися мені в очі після того, як потайки гуляв з моєю дочкою? Я довірявся тобі, а ти ошукав мене, пограбував мій дім, мою честь, щойно я відвернувся!
— Я хотів зробити все, як слід, — виправдовувався Роран, — але не так сталося, як гадалося. Повір, я не хотів образити тебе! Тому навіть тепер, коли все пішло не так, я прошу твого благословення!
— Та я радше віддам дочку за брудну свиню, ніж за тебе! — вигукнув Слоун. — Ти не маєш свого господарства, не маєш родини! Хто ти взагалі такий? Тобі не бути з Катріною, і вона ніколи не піде на Хребет!
Слоун рушив був до Катріни, але юнак тут-таки ступив йому назустріч, щосили стискаючи кулаки.
— Йди-но сюди, дочко! — зблиснув очима м'ясник.
Роран відступив від старого, чекаючи осторонь. Дівчина зробила крок уперед, потім зупинилася, у розпачі схопившись за голову.
— Катріно! — з острахом гукнув Слоун.
— Катріно! — ледь чутно прошепотів юнак.
Почувши Рорана, дівчина нарешті-таки зважилась. Вона гордовито випросталась:
— Вибач, батьку, але я таки піду заміж за Рорана. — І підійшла до свого обранця.
Бідолашний Слоун смертельно зблід і до крові закусив губу.
— Ти не залишиш мене! Ти моя донька! — кинувся він до Катріни, але Роран перехопив його, штурхнувши на землю.
Повільно підвівшись, старий обтрусився й похитав головою.
— Так завжди буває, — стиха мовив він до Катріни. — Найближчі люди завдають тобі найбільшого болю. Але ти, зміюко, не отримаєш ані приданого, ані спадщини. — Гірко схлипнувши, Слоун повернувся й поплентався до своєї крамниці.
Катріна притулилася до Рорана, а той розчулено обняв її рукою. Вони так і стояли, тим часом люди довкола висловлювали співчуття, давали всілякі поради, вітали й засуджували. Незважаючи на галас і метушню, Роран не бачив нікого, окрім жінки, яку він обнімав і яка обнімала його.
Покректуючи, до молодят продерлася й вагітна Елейн.
— Ох, бідолашна! — вигукнула вона й пригорнула Катріну до себе. — Це правда, що ви заручені?
Катріна кивнула й усміхнулася, а потім несподівано заридала, тулячись до Елейн.
— Усе буде гаразд, — намагалась заспокоїти її жінка. — Усе буде гаразд, чуєш? — Нарешті вона визирнула з-за Катріниного плеча й гукнула Роранові, що відведе дівчину до хати.
— Я теж піду, — озвався юнак.
— Ні-ні, не треба, — зупинила його Елейн. — Їй потрібен час, щоб заспокоїтись, а ти маєш роботу. Хочеш моєї поради?
Роран мовки кивнув.
— До вечора дай їй спокій, хлопче. Обіцяю, що вона оклигає до того часу. А до решти вона приєднається вже завтра. — Не чекаючи відповіді, Елейн повела за собою дівчину, а Роран залишився на самоті, почуваючись геть розгубленим.
— Що ж ми наробили? — вжахнувся він. Юнак уже шкодував, що раніше не розповів Слоунові про заручини й про те, як хоче захистити Катріну від Імперії. Тепер, коли хлопець виявився винний у тому, що дівчину вигнав її власний батько, він мусив гідно подбати про свою наречену. Наприклад, обов'язково одружитися з нею. Узагалі ж, усе вийшло так безглуздо! Роран зітхнув, до болю стискаючи кулаки.
— Як ти? — запитав, підходячи, Бальдор.
— Зовсім не так, як хотів би, — гірко всміхнувся хлопець. — Слоун божеволіє, коли чує про Хребет.
— І про Катріну, — додав його приятель.
— Так, і про неї теж, — згодився Роран, побачивши, як до них прямує Лоринг.
— Ну ти й заварив кашу! — буркнув швець. — Але нехай вам обом щастить!
— Було б непогано, якби нам усім пощастило, — похмуро кинув Тейн, проходячи повз них.
— Іди собі, злюко! — беззлобно відгукнувся Лоринг. — Слухай, Роране, я живу тут уже багато років і з досвіду знаю, що нехай усе воно трапиться зараз, аніж за кращих часів.
Бальдор із розумінням кивнув.
— Чому? — запитав Роран.
— Хіба ж не ясно? — усміхнувся швець. — За інших умов про вас пліткувало б ціле село. А нині їм просто ніколи молоти язиком, розумієш?
— Краще б уже пліткували, — спохмурнів юнак, — аніж оце так, як тепер.
— Це всіх нас стосується, — удавано зажурився Лоринг і підморгнув. — Але ж не забувай про вигоду, про молоду дружиноньку! Бачу, ти зашарівся?
Роран тільки гмукнув у відповідь і заходився збирати розкидані Катрінині лахи. Кожен із сусідів, проходячи повз хлопця, кидав йому слівце підтримки або докору.
— Нічого, тримайся, — примовляв сам до себе бідолашний юнак. — Ще й не таке попереду буде.