Коли Ерагон переказав її пропозицію, Лифаєн вражено мовив:
— Ми ніколи б навіть не наважилися просити дракона про таке. Це принижує Сапфірину гідність!
Сапфіра тільки зневажливо гмикнула, пахкнувши полум'ям з ніздрів, й учепилася пазурами в Ерагонові торби.
— Якісь дурниці! — вигукнула вона, злітаючи з вантажем над гуртом подорожніх. — Підхопите мене, коли падатиму!
Ельфійка вибухнула сміхом, схожим на пташиний спів. Ерагон здивовано глянув на неї.
— Ти не надто чемний, мій друже, — усміхнулась Арія до Лифаєна, — якщо насмілюєшся вказувати драконові.
— Але ж це справді принижує її гідність, — знітився ельф.
— Ніхто нікого не принижує, — пояснила Арія. — Сапфіра це робить із доброї волі. Утім, нам уже час рушати.
Сподіваючись, що не перенапружить спину, Ерагон підняв каное разом з Лифаєном і завдав його на плечі. Йому довелося покладатися на ельфа, який крокував попереду, тому що сам він бачив лише стежку під ногами.
За годину вони обминули водоспад і вийшли туди, де річка знову ставала спокійною. Там на них уже очікувала Сапфіра — вона ловила рибу на мілководді, занурюючи голову в річку, немов чапля.
Арія гукнула дракона й звернулася водночас і до нього, і до Ерагона:
— За наступним поворотом буде озеро Арден, де стоїть одне з найбільших наших міст — Сильтрим. За ним — величезний шмат лісу, що відділяє нас від Елесмери. У Сильтримі ми зустрінемося з багатьма ельфами. Але я не хочу, щоб вас бачили, доки не відбудеться розмова з королевою Ісланзаді.
— Чому? — спитали обоє.
— Ваша присутність, — відповіла своїм мелодійним голосом Арія, — означає неабиякі зміни в нашому королівстві, а їх слід провадити обережно. Королева має бути першою, хто зустрінеться з вершником. Тільки вона, як досвідчена правителька, зможе проконтролювати ситуацію.
— А чи не зависокої ти думки про неї? — невинно спитав був Ерагон.
Нарі та Лифаєн при цьому зупинилися й сторожко зиркнули на Арію.
— Вона добре править нами, — з погордою мовила ельфійка. — Але тобі, Ерагоне, я порадила б поки що сховати свої вуха в каптур, аби ніхто не дізнався, що ти людина. Сапфірі також варто поки що не висовуватися, ховаючись удень і наздоганяючи нас уночі. Аджихад розповідав, що ти вже так колись робила.
— Як мені це набридло, аби хто знав, — буркнув дракон.
— Це триватиме всього лиш кілька днів, — запевнила Арія. — Щойно ми вийдемо з міста, хвилюватися з приводу випадкових зіткнень не доведеться.
Сапфіра зітхнула.
— Я заприсягнулась, — сказала вона Ерагонові, — що завжди буду поблизу тебе. Бо щоразу, як я тебе залишаю, відбувається щось непередбачуване: то Язуак, то Дарет, то Драс-Леона.
— Але ж не всюди! — заперечив юнак.
— Ти чудово знаєш, про що я говорю! — гаркнув дракон. — Тим паче я не хочу кидати тебе зараз, коли ти не можеш захищатися через ушкоджену спину.
— Арія й решта ельфів подбають про мене, чи не так?
— Гаразд, Арії я довірю, — поміркувавши, озвався дракон. — Але я не чекатиму далі цієї ночі, а потім знайду вас, хай хоч де б ви були!
— Я зрозуміла, — кивнула Арія. — Тільки будь обережна навіть уночі. Ельфи чудово бачать і в темряві. Якщо вони тебе помітять, то можуть атакувати за допомогою магії.
— Просто чудово, — відповіла на те Сапфіра. Поки Орик з ельфами складали в човни торби, Ерагои і Сапфіра обстежили ліс у пошуках прихистку для дракона. Вони вибрали галявину, оточену скелями й м'яко вистелену сосновими голками. Дракон, одразу згорнувшись клубком на землі, кивнув до юнака:
— А тепер іди. Зі мною все буде добре.
Ерагон обняв Сапфіру за шию, намагаючись не вколотися об її шипи, і рушив до річки. Дорогою він завбачливо накинув на голову каптура.
Невдовзі перед мандрівниками розкинулось озеро Арден. Вони побачили величезне водяне плесо, в якому довколишній краєвид віддзеркалювався так правдоподібно, що Ерагонові здалося, нібито вони падають у небо.
Завдяки впевненому веслуванню ельфів їхні човни стрімко мчали річкою, наближаючись до міста. Тим часом зв'язок Ерагона з драконом став куди гіршим, незважаючи на всі юнакові старання.
Довкола зовсім стемніло. Лише випадкові ліхтарі, розвішані по деревах, випромінювали світло на милю вперед. Моторошно й незатишно було в цьому таємничому лісі.
— Зовсім скоро буде Сильтрим, — сказав Лифаєн.
З тихим сплеском повз них проплив темний човен з ельфом на кормі, який прошепотів:
— Кветха, Фріцай!
— Ми зупинимося тут на ніч, — роззирнулась Арія.
Вони отаборилися неподалік озера, вибравши суху місцину, де можна було розвести багаття й улаштуватися на нічліг. Хмари комарів змусили Арію проказати закляття, щоб усі могли спокійно повечеряти.