Попоївши, мандрівники так і залишилися сидіти біля багаття, вдивляючись у його золотаве полум'я. Ерагон, притулившись до стовбура, спостерігав, як падають зірки. Його повіки вже зовсім було зімкнулися, аж раптом неподалік почувся чийсь тихий шепіт. Юнак струснув головою й випростався.
Наче примарна повінь, що поволі набуває снаги, зусібіч почали лунати мелодійні голоси. Це було схоже на дивовижний спів з безліччю чарівних модуляцій. Здавалось, усе довкола затремтіло від утіхи, і хлопець відчув, як йому паморочиться в голові.
Заполонений цими нав'язливими звуками, він рвучко зірвався на ноги, готовий мчати нічним лісом, аби лише віднайти їхнє чарівне джерело, а потім співати й танцювати разом з тими неземними створіннями! Та перш ніж юнак зрушив з місця, Арія схопила його за руку.
— Ерагоне! — гукнула ельфійка, стримуючи парубка, який щосили пручався. — Прокинься! Не слухай їх!
Усе довкола раптом змовкло. Ерагон перестав пручатися й здивовано озирнувся. Біля багаття Лифаєн та Нарі стримували Орика, який так само поривався до лісу.
— Що це було? — спитав ошелешений юнак.
— Відійдіть від мене, — борсаючись, гукав здалеку Орик.
Відпустивши гнома, ельфи здійняли руки й відійшли.
— Вибач нам, Орику-водхр, — сказав Лифаєн.
— Я зробила помилку, — озвалась Арія. — Під час свята Дагшелгр людям небезпечно бувати в цих місцях. Ми співаємо прадавньою мовою, в якій повно пристрасних заклинань, що дурманять голову.
— Треба забиратися звідси, — підказав Нарі.
— Так, — погодилась Арія, — але ми спробуємо перечекати.
Вражений до краю, Ерагон підсів до вогнища, дуже шкодуючи, що Сапфіра була зараз надто далеко.
— А в чому суть того Дагшелгра? — запитав він.
Арія присіла поруч, схрестивши довгі ноги.
— У тому, щоб зберегти ліс, — пояснила вона. — Щовесни ми співаємо для наших дерев, рослин і тварин. Без нас Ду Вельденвардена б поменшало.
Наче на підтвердження її слів, довкола залунали звуки лісового царства: гавкіт, виття, пищання й ревіння.
— Усі вони шукають собі пару, — пояснила Арія. — Повсюди в Ду Вельденвардені, як і в кожному нашому місті, ельфи співають цих пісень. Чим більше ельфів беруть участь у святі, тим рясніше квітнутиме наш ліс.
Ерагон відсмикнув руку, коли три дикобрази пробігли повз нього.
«Здається, я потрапив у казку», — посміхнувся він сам до себе.
Тим часом Орик підійшов до багаття й гарикнув, перекриваючи довколишній лемент:
— Клянусь бородою, що більше не піддамся впливам цієї клятої магії! Якщо таке знову станеться, то я повернуся до Фартхен Дура, і всім вам буде непереливки, бо ви матимете справу з Дургрімст Інгейтум!
— Я не хотіла тягти тебе на Дагшелгр, — сказала Арія. — Прошу вибачити мені за помилку. Втім, хоч я й захистила тебе від впливу магії, тут важко його уникнути.
— Сподіваюсь, це не задурить мені голову остаточно, — буркнув гном, озираючись на довколишні кущі, які аж хиталися від сновигання звірини.
Тієї ночі ніхто з них не спав. Ерагон і Орик не могли заснути через безугавний шум і лемент довкола наметів, а ельфи, здавалося, були щасливі чути рідні співи, і вряди-годи вони навіть пританцьовували.
Лісова вакханалія тривала чотири години поспіль, аж поки з небес не спустилася Сапфіра, прогнавши будь-який натяк на сон.
— Цей ліс немов живий! — вигукнула вона збуджено до Ерагона. — І моя кров закипає! Мабуть, це так само, коли ти думаєш про Арію! Нарешті я тебе зрозуміла!
Ерагон поклав руку на дракона, відчуваючи, як той здригається. Сапфіра щосили вчепилася пазурами в землю, аби змусити себе не танцювати. Ельфійка й собі стала поруч з нею, і так вони простояли втрьох до самого ранку, об'єднавшись в єдиний захисний ланцюг.
Щойно зійшло сонце, з'ясувалося, що ліс довкола розквітнув усіма барвами. Трава помітно виросла, поряснішало плодів на кущах і деревах, у повітрі панувала свіжість, наче після зливи.
— Лихоманка минула, — струснувши головою, сказала Сапфіра. — Я ніби знову стала сама собою. Утім, що я відчувала! Начебто народжувалася заново й сама себе створювала, танцюючи.
— Тепер усе гаразд? — спитав Ерагон.
— Мені треба трохи часу, щоб оговтатись, — відповів дракон.
Тим часом співи припинилися й Арія зняла закляття з Ерагона та Орика.
— Лифаєне, Нарі, — звеліла вона, — ідіть до Сильтрима й приведіть нам коней. Ми не зможемо йти пішки до Елесмери. А ще попередьте капітана Дамиту, що Церис потребує підкріплення.