— Гадаю, ти зрозумів, що Евандар, про якого згадував Лифаєн, насправді — батько Арії? — несподівано озвався дракон.
— Та невже? — аж шкопиртнув Ерагон. — Адже це той, кого вбив Галбаторікс і клятвопорушники!
Вони зупинилися на верхівці пагорба, де ельфи накривали довгий стіл і розставляли стільці. Довколишній ліс аж гудів від бурхливої діяльності його мешканців. Коли на землю спустилися густі сутінки, по всій Елесмері запалали веселі багаття.
Ерагонові передали кубок, зроблений з того самого дивного дерева, на яке він звернув увагу ще в Церисі. Він випив якийсь прозорий напій, і від незвички йому аж перехопило подих. За смаком трунок нагадував змішаний з медом сидр. Усе єство юнака сповнилося блаженства.
— Що це? — спитав він у Нарі.
— Фаельнивр! — розреготався той. — Ми виготовляємо його з ягід бузини й місячного сяйва. Якщо є потреба, то можна мандрувати цілих три дні, живлячись тільки цим напоєм.
— Сапфіро, ти маєш його скуштувати, — гукнув Ерагон.
Та обнюхала кубок і вилила трунок собі в пащеку.
— Яка смакота! — вигукнув дракон, завилявши хвостом. — А ще є?
Ерагон не встиг відповісти, бо до нього підбіг Орик.
— Донька королеви… — буркнув він, похитавши головою. — Як тобі? Хотів би я розповісти про це Ротгару й Насуаді.
Ісланзаді, сівши на стілець із високою спинкою, знову плеснула в долоні. Тієї ж миті з'явився квартет ельфів, два з них мали арфи, зроблені з вишневого дерева, третій грав на флейті, а четверта ельфійка виводила свою веселу партію прекрасним голосом.
Ерагон майже не розумів, про що вони співають, але деякі слова змусили його посміхнутись. Це була історія про оленя, який не міг напитися зі ставка, бо йому заважала сорока.
Слухаючи, Ерагон розглядав присутніх, аж раптом помітив маленьку дівчинку, котра бавилася за спиною королеви. Її густе волосся не було сріблястим, як у більшості ельфів, а здавалося геть сивим. Дівчинка мала висохле й зморшкувате, немов печене яблуко, обличчя: вона не була ані ельфом, ані гномом, ані людиною. Несподівано істотка посміхнулася йому, показавши свої гострі зубки.
Коли ж співачка закінчила пісню, а музики припинили грати, до Ерагона посунули ельфи, які бажали познайомитись з ним і з Сапфірою.
Вони називали себе, кланялися й торкалися пальцями своїх губів, на що Ерагон відповідав так само, додаючи привітання прадавньою мовою. Ельфи розпитували Ерагона про його подвиги, не обминаючи увагою й дракона.
Спочатку Ерагон тішився з того, що Сапфіра говорила сама, оскільки раніше він завжди виступав посередником. Та незабаром юнакові це обридло, бо він звик, що люди завжди слухали саме його. Збагнувши те, що він надто вже звик до людської уваги, Ерагон сумно посміхнувся й став просто насолоджуватися святом.
За якийсь час до галявини долинули пахощі страв, і безліч слуг понесли підноси з наїдками гостям. Окрім теплого хліба й круглих медових тістечок, були страви з овочів та фруктів. Тут переважали ягоди, що були майже скрізь — від супу до соусу й желе. Миски з порізаними яблуками, залитими сиропом і посипаними лісовими суницями, стояли поруч із прикрашеними шпинатом, чебрецем і смородиною пирогами.
А от м'ясних страв узагалі не було, навіть риби чи якої іншої дичини, що неймовірно дивувало Ерагона. У Карвахолі та в інших частинах Імперії м'ясо вважали за символ добробуту. Чим більше в тебе грошей, тим частіше ти дозволяєш собі шматок яловичини або телятини. Навіть пересічні городяни щодня їли м'ясо, інакше б їх уважали бідняками. Утім, народ ельфів не поділяв цієї філософії, незважаючи навіть на те, що в них було безліч дичини, яку б вони легко могли вполювати за допомогою магії.
Ельфи, які спочатку оточили їх із Сапфірою, тепер поспішили до столу, що неабияк здивувало Ерагона. Незабаром усі зручно влаштувались: Ісланзаді зі своїм вороном сіла на чолі столу, Датедр — ліворуч від неї, Арія та Ерагон — праворуч, а Орик — навпроти. Наприкінці столу стільця не було, проте стояла величезна миска для Сапфіри.
Коли вечеря була саме в розпалі, ельфи стали весело гомоніти поміж собою. Ерагон так захопився святом, що зовсім утратив відчуття часу, чуючи довкола себе лише сміх та малозрозумілу мову, котра дзвеніла в голові, задурманеній усілякими трунками. Ледь чутно грали арфи, викликаючи приємний трепет у всьому тілі. Час від часу він помічав на собі пильний погляд тієї дивакуватої дівчинки, яка так і продовжувала витріщатись на гостя.