Юнак перевів подих і наважився сказати:
— Я йду з Карвахола! Я перетну Хребет і сяду на корабель, що довезе мене з Нарди до Сурди, де я приєднаюся до варденів, котрі воюють проти Імперії.
Селяни мовчали, вражені цією божевільною ідеєю.
— Але я не хочу йти сам, — не вгавав Роран. — Ходімо разом, спробуймо пошукати кращої долі! Залиште кайдани, що вас тримають! Чиї імена прославлятимуть нащадки в піснях? Хорст… Бірджит… Кісельт… Про вас складатимуть саги й легенди. Вам співатимуть осанну, тому що ви будете з тими, хто повстав проти Галбаторікса!
Сльози гордості потекли юнакові з очей.
— Що може бути більш благородним, аніж спроба викинути з Алагезії деспота? Ми більше не будемо жити й боятися за свої оселі, за своє життя, ми не будемо тремтіти через те, що нас будь-якої миті можуть з'їсти разаки! Урожай, який ми збиратимемо, належатиме тільки нам, а податки ми платитимемо лише гідному володарю Алагезії. Ми будемо заможні й щасливі! Іншої долі для нас я не хочу!
Закінчивши, Роран став чекати, що скажуть на це односельці. Ті мовчали, і він зрозумів, що люди хочуть більше почути про майбутнє, про шляхи порятунку, про подорож, яка на них чекає. Тож юнак продовжив. Він нічого не приховував, а лише прагнув, щоб його думки й почуття збагнули всі інші.
— Ця епоха завершується, — переконливо казав Роран. — Але ми маємо йти далі, бути разом з варденами заради щастя наших дітей. Одним словом, я вирушаю за два дні. Якщо хочете, ходімо зі мною, але навіть якщо я буду сам, я все одно не зречуся своєї ідеї.
З-за важких хмар визирнув місяць. Було чутно, як рипить флюгер на котромусь із будинків, обертаючись від подуву легенького нічного вітерцю. Несподівано з натовпу вийшла Бірджит.
— Мені важко щось додати до слів Рорана, — гукнула вона, ставши біля промовця. — І хоч мені не подобається його затія, юнак таки має рацію. Я хочу помститися за смерть свого чоловіка, тож піду з ним. І заберу своїх дітей.
За мить, тримаючись за руки, наперед вийшли Делвін і його дружина.
— Я розумію тебе, сестро, — мовила Ленна. — Ми теж прагнемо помсти, але ще дужче хочемо, щоб наші чоловіки лишилися живі. І тому ми теж ідемо. — Кілька жінок, які нещодавно втратили своїх чоловіків, теж вийшли наперед і приєдналися до неї.
Решта селян напружено загомоніла, але ніхто більше так і не зрушив з місця. Роран похнюпився, гадаючи, що був не досить красномовним.
— Мабуть, іще рано щось вирішувати, — несподівано озвався Хорст. — Нам усім треба подумати. Кожен мусить вирішити сам за себе. А завтра все буде зрозуміло. — Старий скрушно похитав головою й тицьнув смолоскипом у землю, загасивши його й залишивши всіх під місячним сяйвом.
Роран приєднався до Альбрича й Бальдора, котрі йшли за батьками на певній відстані, аби погомоніти між собою. Ніхто з них навіть не глянув на парубка.
— Як ви гадаєте, — спитав той, — чи хтось іще піде? Я добре говорив?
— Аж надто! — скривився Альбрич.
— Авжеж, добре, — і собі погодився Бальдор, — ти навіть разака зміг би переконати стати фермером!
— Ти про що? — не зрозумів юнак.
— Коли ти закінчив, я був готовий, схопивши списа, бігти за тобою на Хребет, — сказав Альбрич. — І я був не один. Справа не в тому, хто піде, а в тому, хто залишиться!
Роран спохмурнів, адже він хотів запалити в людях іскру повстання й відродження, а не просто закликати їх плентатись за ним. «Ну що ж, — подумав він, — якщо все так складається, то й нехай». Зрештою, тепер він був згоден на будь-яке рішення громади, тільки б устигнути врятувати Катріну.
— Батько втратить усі свої інструменти, — кинув Бальдор до брата.
Той похмуро кивнув.
Роран знав, що ковалі самі виготовляють своє ремісниче знаряддя й що воно переходить у спадок від батька до сина або від майстра до підмайстра. Заможність і вправність будь-якого коваля вимірювалась кількістю його інструментів. Утім, утрата знаряддя означала для Хорста не більше, ніж утрата майна для решти селян. Шкода тільки, що Альбрич і Бальдор не матимуть спадщини від батька-коваля.
Коли вони дісталися додому, Роран зачинився в Бальдоровій кімнаті й ліг на ліжко. Десь далеко лунали голоси Хорста та Елейн. «Мабуть, зараз по всьому селищу точаться суперечки», — подумав він, поринаючи в сон.
НАСЛІДКИ
Уранці Роран визирнув у вікно й побачив, як дванадцятеро чоловіків залишають Карвахол, прямуючи до водоспаду Ігуальда. Він позіхнув і, накульгуючи, спустився на кухню.