— Ти в цьому впевнена?
— Так.
— Тоді я піду разом з Ерагоном, — роздратовано підсумувала Арія.
Ерагон полегшено зітхнув. Він дуже хотів, щоб ельфійка пішла з ним, але сам ніколи б не наважився її про це прохати.
— Ти — донька Ісланзаді,— затремтів голос Насуади. — Не годиться наражати себе на небезпеку. Якщо з тобою щось станеться… Пригадуєш, як твоя матінка зреагувала тоді, коли подумала, що тебе порішив Дурза? А підтримка вашого народу для нас надто важлива.
— Моя мати… — мовила Арія, проте міцно стисла губи, змусивши себе замовкнути. Якусь мить вона помовчала, а потім продовжила: — Можу запевнити тебе, леді Насуадо, що королева Ісланзаді не відвернеться від варденів, що б зі мною не сталося. Тобі немає чого боятися. Я піду з Ерагоном і візьму із собою двох бойових магів Блодхгарма.
— Ні. Дозволяю взяти тільки одного, — похитала головою Насуада. — Мертаг знає більшість ельфів, які захищають Ерагона, і, коли помітить, що двоє зникло, напевне запідозрить пастку. Та й Сапфірі знадобиться неабияка магічна підтримка, бо тікати від Мертага й Торнака не так уже й легко.
— Трьох не досить для такої місії,— стояла на своєму Арія. — Ми не зможемо гарантувати безпеку Ерагона, а про те, щоб відкрити ворота — годі навіть мріяти.
— Тоді з вами може піти хтось із Ду Врангр Гата.
— На жаль, жоден з ваших бойових магів не має достатньої підготовки, — сумно посміхнулась Арія. — Перед нами будуть сотні ворогів — і звичайні воїни, і досвідчені маги, — тому в бій підуть тільки ельфи й Вершник.
— Або ж Тіні,— мовив Орик.
— Так, — згодилась Арія, насилу приховуючи своє роздратування. — Тільки вони можуть вистояти в такій нерівній сутичці. Дозвольте нам узяти двох бойових магів Блодхгарма, бо ніхто з варденів не впорається із цією місією…
— Виходить, я рублена печінка? — почувся обурений жіночий голос.
Усі здивовано зиркнули в один із кутків намету, звідки випірнула Анжела. Ерагон і гадки не мав, що знахарка бере участь в їхній нараді.
— Чому це у вас такі кислі обличчя? — спитала Анжела. — Здивовані, що я порівнюю себе з печінкою? Авжеж, людина має безліч органів, скажімо, жовчний міхур, щитовидну залозу… Може, вони здаються вам кращими за печінку? Але про що це я… — знахарка зупинилася навпроти ельфійки. — Аріє, сподіваюся, ти не будеш заперечувати, якщо я до вас приєднаюсь? Загалом беручи, я не належу до варденів, але все одно хочу долучитися до вашої трійці.
— Звісно, мудра жінко, — відповіла ельфійка, схиливши голову. — Не маю жодних заперечень. Битись пліч-опліч з тобою буде для мене неабиякою честю.
— От і чудово! — вигукнула Анжела й додала, глянувши на Насуаду: — Тоді я піду з вами, якщо ніхто не заперечує.
Королева тільки розвела руками.
— Якщо Ерагон і Арія не заперечують, — сказала вона, — я не бачу жодних причин тебе не пускати. Хоч мені й не зовсім зрозуміло, навіщо це тобі.
— Невже ви хочете, щоб я пояснювала кожне своє рішення? — струснула кучерями знахарка. — Ну гаразд, щоб угамувати вашу цікавість, скажу: в мене зуб на священиків Хелгрінда, і я хочу скористатися нагодою, щоб підкинути їм трохи проблем. Більше того, я маю кілька сюрпризів для Мертага й цілком переконана, що мені під силу дати йому добрячої прочуханки.
— А ще я хотів би попрохати піти з нами Елву, — озвався Ерагон. — Якщо хтось і може допомогти нам уникнути небезпеки…
— Під час нашої останньої розмови, — похмуро перервала його Насуада, — Елва поводилася досить дивно, тому я не стану її ні про що просити.
— Гаразд, тоді я сам з нею поговорю, — згодився Ерагон. — Дівча злиться на мене, тому саме я й маю її попрохати.
— Роби, як знаєш, — нервово посмикала бахрому свого золотистого вбрання повелителька. — Хоч, правду кажучи, ідея послати в бій дитину мені не дуже подобається. Нехай навіть ця дитина Елва, яка може про себе подбати.
— Головне, щоб вона правильно реагувала на біль довкола, — сумно зітхнула Анжела. — Після двох останніх битв мала ледь дихала…
— І пам’ятай, Ерагоне, — глянула на Вершника Насуада, — вона непередбачувана. Якщо вона не схоче виконувати твоїх наказів… Словом, будь обережний.
— Гаразд, — пообіцяв юнак.
Насуада почала обговорювати з Орином та Ориком майбутній відволікаючий маневр, і Вершник вирішив, що залишатися в її наметі вже немає потреби. Тоді він швиденько попрощався і вийшов надвір.
«Що скажеш? — подумки спитав він у Сапфіри, яка уважно стежила за ходом наради. — Здається, ти не в захваті від ідеї пробратися в Драс-Леону».