— Ми б почерпнули тут безліч корисної інформації,— мовила Анжела, не зводячи погляду зі стелі,— якби в нас був час…
В очах знахарки спалахнули вогники завзяття, що неабияк насторожило Вершника.
— У нас є кілька секунд, щоб усе це прочитати, — сказала Арія, пильно роздивляючись входи в сім коридорів.
Доки Анжела й Вірден намагалися розшифрувати руни, ельфійка підійшла до одного з коридорів і почала шепотіти закляття, що мало допомогти визначити місцеперебування загону. Постоявши там якусь мить з опущеною головою, Арія рушила до наступного коридору.
Тим часом Вершник знуджено розглядав руни, а потім повернувся до коридору, з якого вони щойно вийшли, й притулився спиною до холодного каміння стіни. Ельфійка була вже навпроти четвертого коридору. Її м’який вкрадливий голос то лунав досить гучно, то нагадував легкий подих весняного вітру.
Кілька хвилин нічого не відбувалось. Із задуми Ерагона вивело слабке сюрчання, що долинало з-під його правої руки. За мить на шкіряну рукавицю Вершника стрибнув великий безкрилий цвіркун. Комаха була огидна — її масивна рогата голова переходила в чорне лискуче тіло з тонкими кутастими лапами. Вершник поморщився і скинув потвору з руки — та стрибнула в темряву, лунко приземлившись на кам’яну підлогу.
Огляд п’ятого коридору був так само безрезультатний. Тоді Арія минула коридор, на вході до якого стояв юнак, і зупинилася навпроти сьомого, останнього. Та перш ніж ельфійка встигла вимовити закляття, як з усіх проходів одразу долинув дикий скрик, а вслід за ним шипіння й звук кількох швидких ударів. Ці звуки були такі моторошні, що волосся на голові Ерагона стало дибки.
— Солембум! — крикнула Анжела. Усі як один схопили свої мечі.
Вершник прожогом кинувся в центр кімнати — його погляд блукав від одного коридору до іншого. Гедвей ігназія стала гаряча. Значить, небезпека була десь поруч, хоч юнак не міг зрозуміти, хто той нападник і звідки чекати його появи.
— Сюди! — гукнула Арія, показуючи на сьомий коридор.
— Ні-ні! — схвильовано прошепотіла знахарка, не зрушивши з місця. — Ми повинні виручити Солембума!
Вершник помітив, як у руці Анжели зблиснув короткий меч з дивним прозорим лезом.
— Якщо Мертаг дізнається, що ми тут… — закричала Арія, проте її голос потонув у неймовірному шарварку.
Десь глибоко в темних черевах коридорів розчахнулись невидимі двері, й звідти, оглушивши загін бойовими вигуками, вистрибнуло кілька десятків воїнів у чорному вбранні.
— Летта! — скрикнув Вірден, і всі нападники попадали на підлогу так, ніби врізались у прозору стіну.
Скориставшись їхньою розгубленістю, Ерагон блискавично кинувся в атаку. За мить додолу з глухим звуком упала перша ворожа голова. Обличчя ворожих солдатів закривали пов’язки. І тепер їхні голови, злітаючи з плечей, котились підлогою, залишаючи по собі хвости пов’язок, ніби клубки шерсті.
Побачивши цю картину, Вершник трохи заспокоївся, але ситуація ще й досі залишалась невизначеною: солдати могли перебувати під захистом магії або й узагалі не бути людьми…
Ерагон рубонув по ребрах одного з ворогів, потім порішив іще двох, аж раптом біля його шиї просвистіло гостре лезо. Магічний захист у будь-якому разі врятував би Вершника від неминучої смерті, але він усе одно не стримався й відскочив назад.
Тим часом чоловік, якого він рубонув кілька секунд тому, так і продовжував спокійно стояти, хоч з рани на його грудях жебоніла густа, майже чорна кров… Часу на роздуми не було. Вершник кинувся добивати решту ворогів, покладаючись на те, що друзі прикриють його зі спини. Він нападав, відбивав удари й знову йшов в атаку, вимахуючи Брізінгром з такою легкістю, ніби той був тонкою дерев’яною тріскою.
Натомість його супротивники були якісь дуже неповороткі. Якби вони відчували біль, Вершник міг би спокійно прикінчити одним ударом одразу кількох. Та доводилось стинати їм голови, вражати прямісінько в серце або відрубувати ноги чи руки. Інакше сповиті в чорне солдати зводились на ноги, незважаючи на свої рани.
Уникнути блискавичних ударів Ерагона було неможливо. Тим часом ворог відбивався дуже мляво, кілька разів спокушаючи Вершника стати під захист магії, та й годі. Утім він чудово розумів, що зараз краще скористатись власними силами й приберегти магічну енергію до того часу, коли вони будуть захоплювати ворота.
Ворогів залишалося всього декілька, коли з тунелів на допомогу їм почали вибігати інші, взявши Ерагона в кільце. Вершник швидко крутнувся на місці.
— Кверст! — голосно крикнув він.