Вершник, тримаючись правої стіни, повільно рушив уперед. Його меч змітав усе нові й нові рухомі аметистові сталактити. Бризки скалок осипались за дюйм від юнака, наштовхуючись на щит магічного захисту. Та, врешті-решт, захисна магія почала вичерпуватись…
Одна зі скалок боляче різонула Ерагона по щоці, друга неприємно подряпала праве стегно… Пробиратися вперед довелось іще обережніше. Тепер треба було не лише пильнувати за шипами, а ще й весь час поглядати вниз, щоб бува не порізати собі ноги.
Залишались останні ряди шипів, коли Вершника та ельфійку наздогнали вцілілі чорні воїни. Тоді Ерагон почав відступати спиною назад, рубаючи нападників без жодного милосердя. Це була помста за смерть Вірдена.
Нарешті коридор закінчився. Далі йшла велика темна кімната, яка дуже нагадувала печери Тронжхейма. Посеред неї лиховісно височів широкий кам’яний диск, прикрашений по периметру грубими шматками аметисту й застелений двома покривалами — червоним і золотим. Доповнювали суворий антураж важкі металеві канделябри.
Судячи з усього, це був жертовник.
Шаленіючи від люті, Вершник кинувсь уперед. Він хотів рознести цю споруду на друзки. Та, навіть не добігши до першої аметистової каменюки, Ерагон збагнув, що зробив помилку.
Останнє, про що він устиг подумати, була Сапфіра.
ЖЕРТВА БОГУ
Перше, що помітив Ерагон, так це зміна кольорів. Кам’яні плити стелі виглядали більшими, ніж раніше. Дрібні деталі здавалися чіткішими та яскравішими, тим часом загальна картинка була якась притлумлена. Покрутивши головою, юнак помітив під собою великий кам’яний диск.
Червоний ліхтарик Арії вже не освітлював кімнату, натомість неяскраве сяйво линуло від кристалів і свічок у канделябрах. Тільки тепер Вершник збагнув, що в нього в роті є якийсь предмет, а сам він висить на ланцюгу, прив’язаний за зап’ястки. Спроба поворухнутися принесла ще одну недобру звістку — щиколотки були прикуті до масивного металевого кільця, вмурованого в підлогу.
Роззирнувшись довкруги, Ерагон побачив неподалік Арію. Її підвісили до стелі так само, як і його. У роті ельфійки стирчав кляп, а щоб вона не виплюнула його, вороги недбало обмотали їй голову брудною ганчіркою. Судячи з усього, Арія прийшла до тями раніше, бо полегшено зітхнула, коли Ерагон і собі розплющив очі.
«Чому вона ще й досі не втекла і що взагалі сталося?» — думки Вершника були неповороткі й розмиті, ніби він добряче випив.
Ерагон опустив очі й зрозумів, що в нього забрали не лише всю зброю, а й обладунки — тепер він висів у самих тільки штанях. Пояс Белотха Мудрого безслідно зник, так само як і медальйон, подарований гномами, що мав захищати юнака від стеження крізь магічний кристал. Арія, на превеликий жаль, теж залишилася без свого ельфійського персня.
Вершника охопила легка паніка, але він миттю заспокоївся, розуміючи, що не все ще втрачено — ворог міг забрати в нього зброю й джерело енергії, проте він і досі був здатен використовувати магію. Через кляп у роті Ерагон не міг вимовляти закляття вголос, а це означало, що все доведеться робити подумки. Помилитися в такій ситуації було значно простіше — один неправильний звук, і закляття почне діяти не проти ворога, а проти того, хто його створив. Словом, слід було якомога швидше вибиратися з пут.
Юнак заплющив очі, зібрався на силі й спробував зосередитись. Але йому завадив брязкіт кайданів Арії — ельфійка відчайдушно крутила головою, намагаючись, привернути увагу Ерагона.
«Що?» — беззвучно спитав її Вершник, звівши брови.
Проте Арія нічого не могла пояснити, а лише щось мукала й продовжувала крутити головою. Тоді Ерагон спробував обережно полинути до неї думками, побоюючись чийогось втручання. Недобрі передчуття справдилися майже відразу — Вершник відчув чийсь наполегливий натиск, що оповив його свідомість, ніби кокон. Мозок паралізував панічний страх, хоч юнак будь-що-будь намагався себе опанувати.
Це напевно була не отрута, та Ерагон не уявляв, що ще, окрім неї, може перешкоджати торкнутися свідомості Арії.
«Магія? — питав він себе подумки. — Тоді якась вона дивна, принаймні раніше я з такою ніколи не мав справи…»
На мить погляди Вершника й ельфійки зустрілися, але юнака непокоїло лоскотливе відчуття на зап’ястках. Він подивився вгору й побачив, що з тих місць, де в його руки впиналися іржаві ланцюги, стікають невеличкі струмочки крові.