Від усього почутого юнака ледь не знудило.
— Твій злочин надто тяжкий, Вершнику, — вів далі головний священик. — Ти вбив наших богів, ти і твій дракон, тож спокутувати свою провину ти можеш тільки смертю.
Ерагон заборсався на ланцюгах і спробував крикнути, але кляп обернув його слова на якесь незрозуміле мукання. Йому дуже хотілося переказати священикам останні слова разаків, але ті навіть не думали його слухати.
— Звідси ніяк не втечеш, Вершнику, — посміхнувся, оголивши свої попелясто-сірі ясна, головний священик. — Ці кристали тут задля того, щоб ловити всіх, хто наважиться захопити наш храм або вкрасти наші скарби. Твоя магія надто слабка, аби з ними впоратись. Крім того, тебе вже ніхто не врятує. Двійко твоїх супутників мертві… Так-так… Навіть ота набридлива відьма. А Мертаг і не підозрює, що ти тут. Сьогодні твій судний день, Ерагоне Шейдслеєре! — головний священик закинув голову назад і пронизливо свиснув.
З лівих дверей вибігло четверо голих по пояс рабів, що тримали на плечах якісь дивовижні ноші, що більше нагадували величезні тарелі. Посеред них лежали видовжені овальні предмети чорного кольору. Кожен із них був півтора фути завширшки й один фут заввишки.
Спершу Вершникові здалося, що це яйця дракона, та, придивившись уважніше, він полегшено зітхнув — на них не було прожилок, які нагадували прожилки мармуру.
— Ти вбив наших старійшин, — мовив тим часом головний священик, — отже, тепер ти повинен стати матеріалом для їхнього відродження. Це надто велика честь для тебе, але старійшини на це згодні. Ми віддано служимо їм — мисливцям на людей, пожирачам плоті. Ми приносимо їм у жертву власні тіла, сподіваючись спокутувати свої гріхи й пізнати всі таємниці мирського буття. Тож хай буде так, як писав Тоск!
— Хай буде так, як писав Тоск! — підхопили хором решта священиків.
— Старійшини переховувалися в Хелгрінді,— сказав головний священик, — та за часів мого прадіда Галбаторікс поцупив їхні яйця й винищив усю їхню молодь, змусивши всіх, хто залишився, присягнути йому на вірність. І, бачать небеса, вони не мали вибору — інакше повелитель Імперії знищив би весь їхній рід. Він спустошив печери й тунелі, в яких вони мешкали, а нам доручив зберігати їхні яйця. Ми пильнували за ними, ніби за власними дітьми, тож ні в кого язик не повернеться сказати, що ми погано виконували свій обов’язок. Попри те, весь цей час ми чекали дня, коли Галбаторікса вб’ють і старійшини знову здобудуть свою свободу… — знівечений чоловік облизав губи, й Ерагон помітив, що в нього відрізана добра половина язика. — Разом з тим я бажаю смерті й тобі, Вершнику. Дракони були найзапеклішими ворогами старійшин… Зникнуть вони, зникне Галбаторікс — і старійшини зможуть безперешкодно заволодіти цілим світом.
У цей час четверо рабів обережно поставили свої ноші за кілька кроків від Арії й Ерагона. Потім вони посхиляли голови й повернулися туди, звідки вийшли.
— Нагодувати богів своєю плоттю — хіба є в цьому світі більша втіха? — скрикнув головний священик. — Ви двоє, радійте! Невдовзі ви отримаєте благословення старійшин і кров’ю змиєте власні гріхи, увійшовши в нове життя із сумлінням чистим, як у немовляти!
Головний священик і його прислужники звели голови до стелі й почали співати дивну пісню на незвичайному діалекті, що його Ерагон майже не розумів. Мабуть, це був діалект Тоска. Час від часу юнакові вчувалися слова прадавньої мови, та їхня вимова була так спотворена, що зміст пісні годі було второпати.
— Хай буде так, як писав Тоск! — завершили священики спів, а троє послушників ударили в дзвони з такою силою, що здавалося, ніби від їхнього бемкання ось-ось упаде стеля.
За мить послушники покинули кімнату. Слідом за ними в темних нетрях бічного тунелю зникли й каліки. Головний священик і шестеро його рабів вийшли останніми. Брязнули двері, й Ерагон почув, як за ними впав важкий засув.
Вершник укотре глянув угору й смикнув ланцюг, вкладаючи у свої рухи останню силу. Рани на його зап’ястках спалахнули вогнем і бризнули кров’ю. Яйце, що було зліва, тим часом стало повільно розгойдуватися вперед-назад, а з його нутра долинув слабенький стукіт, так, ніби хтось обережно бив невеличким металевим молоточком по кришталю.
Ерагон уп’явся зубами в кляп і ледь не посивів від жаху. Він безліч разів думав про свою смерть, але й гадки не мав, що доведеться розпрощатися з життям аж так банально…