«Невже мене просто зжере разак?» — думав він, продовжуючи борсатись й знемагаючи від болю в руках. Перед очима Вершника все пливло. Арія й собі почала відчайдушно смикатися, порушивши тишу брязкотом ланцюгів. Стукіт під чорною шкаралупою зловісно наростав.
«Усе. Нічого не вийде», — урешті-решт здався Ерагон.
Що не кажіть, а в таку біду юнак іще ніколи не потрапляв.
«Але я повинен урятувати хоча б Арію, — крутилось у його голові.— Тільки як? Щоб позбутися кайданів, мені доведеться зламати великі пальці. А потім? Що потім? Потім я розіб’ю яйце разака й скористаюсь його шкаралупою, як ножем. Не факт, що вона міцна, але нею принаймні можна буде спробувати звільнити ноги. Звільнивши ноги, слід буде вилізти за межі вівтаря — там кристали не діятимуть. А потім я зупиню кровотечу й утамую біль за допомогою магії… План, звісно, божевільний, та іншого в мене нема. Кілька хвилин, головне протриматися ці кілька хвилин, хоч вони, мабуть, і будуть найдовшими в моєму житті».
Набравши повні легені повітря, Вершник уже готовий був зламати великий палець на лівій руці, та його зупинив відчайдушний крик Арії. Глянувши на ельфійку, Ерагон побачив скалічені пальці її правиці. Шкіра була зідрана аж до нігтів, оголюючи рожевий м’яз і білу кістку. Арія тим часом безсило повисла, на мить втративши пам’ять, проте дуже швидко прийшла до тями й зробила різкий рух, після чого її долоня прослизнула крізь металевий браслет. На підлогу закрапала кров.
— Аріє! — крикнув юнак, проте кляп спотворив ім’я ельфійки до невпізнання.
Та напружилась і хотіла була звільнити другу руку, коли одні з дверей біля вівтаря зі скрипом відчинилися. До кімнати обережно прослизнув послушник у золотому вбранні. Побачивши його, ельфійка злякалася.
Тим часом послушник уважно подивився на Арію, так, ніби хотів про щось у неї спитати, а потім обережно підійшов до центру жертовного диска, з недовірою позираючи на яйця разаків. Він був худорлявий, мав великі очі й дуже вродливе обличчя.
— Ось, я приніс оце, — прошепотів послушник і дістав напилок, зубило й дерев’яний молоток. — Я хочу допомогти вам, але ви повинні взяти мене із собою, бо я тут більше не витримаю. Я ненавиджу все це… Пообіцяйте, що не покинете мене!
Ерагон ствердно кивнув, навіть не дослухавши його останні слова. Послушник хотів підійти до Вершника, але той показав очима на Арію. Вродливий юнак зупинився, нічого не розуміючи, проте за мить зблиснув очима.
— Так, звісно, — присоромлено буркнув він і кинувся до ельфійки.
Грубий скрегіт напилка заглушив огидний стукіт під шкаралупою чорних яєць. Послушник порався неймовірно довго.
«Пиляй якесь одне кільце, бовдуре!» — подумки скрикнув Ерагон, розуміючи, що їхній рятівник, мабуть, уперше в житті тримає в руках напилок.
Доки послушник працював, Арія висіла на одній руці, її довге чорне волосся закривало обличчя. Час від часу ельфійка дрібно тремтіла, а з її понівеченої правиці стікала кров.
Робота просувалася вкрай повільно. Напилок пройшовся по металу вже кілька сотень разів, а на поверхні ланцюга залишилося всього лиш кілька незначних подряпин. Схоже, ланцюг був захищений магією… Послушник дратувався й працював дедалі завзятіше, час від часу зупиняючись на кілька секунд, щоб витерти широким рукавом вкрите потом чоло.
«Невже ти не бачиш, що напилок тут не допоможе? — подумки кричав Ерагон. — Візьми ліпше зубило й спробуй розбити кайдани на ногах!»
Але юнак нічого того не чув і продовжував монотонно шкрябати кільце ланцюга напилком. Аж раптом пролунав різкий тріск. Ерагон зиркнув на яйця й побачив на шкаралупі одного з них довгу поперечну тріщину, яка швидко росла в обидва боки. На щастя, друге яйце залишалося поки що цілим, хоч стукіт під його шкаралупою став такий швидкий, що удари зливалися в одне протяжне гудіння.
Послушник зблід, відкинув напилок геть і відскочив від Арії на кілька кроків.
— Пробачте… Пробачте мені, але вже надто пізно, — по його переляканому обличчю текли великі сльози. — Мені дуже шкода…
Юнак вийняв з-під своєї ряси кинджал і мовив так, ніби звертався сам до себе:
— Уже нічого не вдієш, нічого… Так буде краще…
Промовивши останнє слово, він рушив до Ерагона. Вершник запідозрив щось недобре, тому почав відчайдушно смикатися, готовий зламати великі пальці обох рук, але це виявилось не так уже й легко.
— Пробачте, — ще раз повторив послушник уже за крок від Вершника й широко замахнувся кинджалом.