«Ні!» — подумки скрикнув Ерагон.
Та вже наступної миті з тунелю, яким Вершник і ельфійка потрапили до кімнати, вилетів чималий шмат аметисту й ударив послушника по потилиці. Той похитнувся й упав Вершникові під ноги. Падаючи, юнак усе ж таки встиг полоснути Ерагона кинджалом по ребрах, та лезо лишило всього лиш неглибокий поріз.
Ще мить — і з нетрів тунелю, накульгуючи, з’явилася невеличка постать. Коли вона підійшла до світла, Вершник з полегкістю впізнав Солембума. Кіт-перевертень був у людській подобі, не маючи на собі нічого, крім настегенної пов’язки. Його чорне волосся стояло майже дибки, а губи спотворила люта гримаса. На руках рятівника виднілося кілька глибоких порізів, одне вухо було зламане, тим часом на маківці бракувало добрячого шматка шкіри. У правій руці Солембума виблискувало закривавлене лезо довгого кинджала. Відстаючи на кілька кроків, за котом-перевертнем переможною ходою шкандибала знахарка Анжела.
НЕВІРНІ НА ВОЛІ
— От глупак! — вигукнула Анжела, поспішаючи до краю візерунчастого диска.
На її тілі було безліч порізів, а одяг аж просяк ворожою кров’ю.
— Він мав зробити всього лиш ось так і не псувати нікому нерви! — по цих словах знахарка змахнула своїм прозорим клинком й опустила його на один із аметистових кристалів.
Той затріскотів, немов блискавка, і згаснув, розлетівшись на кілька шматків. Анжела мерщій пішла до другого шматка аметисту — його спіткала така сама доля, як і попередній. Упоравшись із другим, знахарка взялася за третій.
Ерагон тим часом піймав себе на думці, що, мабуть, іще ніколи в житті не радів чиїйсь появі так сильно, як зараз. Спостерігаючи за Анжелою, Вершник перевів погляд, на яйце. Разак уже майже проклюнувся назовні — Ерагон бачив товсту білу мембрану, крізь яку виднілась велика огидна й дзьобата голова цієї потвори.
«Швидше! Швидше!» — подумки повторював Вершник, коли уламок шкаралупи, завбільшки з його долоню, ніби глиняна тарілка, з гуркотом упав на підлогу.
Нарешті мембрана луснула, і малий разак вистромив голову з яйця, показавши гострий пурпуровий язик і переможно заверещавши. З його панцира скрапував слиз — кімнату миттю сповнив запах гнилих грибів. Ерагон смикнувся, але кайдани й надалі міцно тримали його у своїх залізних обіймах. Завуркотівши, разак зібрався на силі й зробив дірку в шкаралупі ще більшою. Тепер із неї визирала його голова й кігтиста задня лапа. Вивільнивши другу лапу, потвора випала назовні, а пробите яйце відкотилось убік, розхлюпуючи якусь густу смердючу жовтувату рідину. Близько хвилини разак продовжував лежати на боку, певно, звикаючи до світла. Потім він звівся на лапи й затріскотів дзьобом, видаючи доволі моторошний звук.
Ерагон спостерігав за народженням потвори приголомшено й водночас із захватом. Разак мав глибоку хрестоподібну грудну клітку, що виглядала так, ніби його ребра були зовні, а не всередині. Вузлуваті кінцівки істоти нагадували тростини, а талія була значно тонша, ніж у людини. Кожна нога мала додатковий суглоб, що вигинався в протилежний бік, через що хода новонародженого була непевна. Панцир здавався м’яким і піддатливим, геть не схожим на панцир дорослого разака, проте Ерагон розумів, що він дуже швидко стане твердим.
Разак нахилив голову, його величезні вибалушені очі без зіниць закліпали, а сам він затремтів так, ніби йому перехопило дух від усього побаченого. Потім він зробив нерішучий крок убік Арії, потім іще один, іще й іще, аж доки його дзьоб не дістався калюжки крові біля ельфійчиної ноги.
Ерагон заревів у свій кляп, сподіваючись відвернути істоту, але та лиш зиркнула на нього й знов повернулася до ельфійки.
— Я зараз!.. — крикнула Анжела, розтрощивши останній кристал.
Та скалки аметисту ще не встигли долетіти до підлоги, як у повітрі промайнула тінь Солембума. Кіт-перевертень змінював подобу на льоту його голова зменшилась, кінцівки стали коротші, тож він приземлився за крок від разака вже на чотири лапи. Потвора обурено зашипіла й змахнула клешнею, проте кіт-перевертень ухилився від удару, а вже наступної миті блискавично накрив голову разака своєю важкою лапою. Шия разака з хрускотом тріснула, а сам він пролетів через усю кімнату й судомно забився під протилежною стіною.
Солембум переможно зашипів, звільнився від пов’язки й, прищуливши ціле вухо, м’яко попрямував до другого яйця.
— Ой! Що це ти із собою зробила? — буркнула Анжела, поспішаючи до Арії.
Виснажена ельфійка підвела голову, проте нічого не відповіла. Трьома блискавичними змахами меча знахарка звільнила Арію від кайданів. Вона зробила це так легко, немов ланцюги були не з металу, а із сиру.