— І ото все, на що ти здатен? — посиленим магією голосом крикнув Мертаг із середини мінливого кокона вогню.
Але в ту саму мить, коли останні язики полум’я згасли в пащі Сапфіри, вона стрибнула вперед, до Торнака, з розгону вдаривши його в груди. Їхні шиї ледь не сплелися, коли вони, розмахуючи головами, пробували загнати одне в одного ікла. Сила удару відкинула Торнака назад, і він чимдуж замахав крилами, б’ючи Сапфіру, поки вони обоє падали вниз на землю.
Від їхнього падіння бруківка на вулиці вмить розлетілась, а сусідні будівлі струсонуло. Щось тріснуло в лівому плечі Торнака, його спина неприродно вигнулась. Сапфіра почула, як Мертаг розлючено лайнувся, і вирішила, що краще тепер забратися куди подалі, доки двонога істота з круглими вухами не почала накладати на них закляття.
Тоді Сапфіра підскочила високо вгору, вдаривши при цьому Торнака в живіт, і приземлилась на даху будинку, що стояв позаду червоного дракона. Та цей будинок був надто крихкий, щоб витримати її, тому вона знов здійнялася в повітря й просто так, на всяк випадок, підпалила кілька споруд довкола.
«Нехай поки що якось упораються із цим», — задоволено подумала вона, коли полум’я зголодніло накинулось на дерев’яні будинки.
Не марнуючи часу, Сапфіра повернулася назад до печери Торнака, сіла на дах і почала зривати кігтями черепицю — так само вона руйнувала колись дах замку в Джиліді. Але тепер вона стала більша. Вона стала сильніша. І кам’яні блоки були для неї такими легенькими, як галька для Ерагона. Кровожерні жерці, котрі чаклували всередині, поранили ельфійку Арію, у чиїх жилах тече кров драконів, Анжелу та її кота-перевертня Солембума — того, котрий має багато імен, — а ще вони вбили Вірдена… Треба було помститися за це, і Сапфіра хотіла зруйнувати печеру Торнака.
За лічені секунди вона зробила в стелі будівлі чималу діру, потім нахилилась і дихнула туди вогнем, а насамкінець учепилася кігтями в мідні труби органа й відірвала їх від задньої стіни собору. З гуркотом і брязкотом вони впали вниз.
Почувши це, Торнак заревів і підскочив із землі в повітря. Тепер він завис над собором, важко змахуючи крилами, щоб утриматись на одному місці. На тлі стіни полум’я, що здіймалося від будинків позаду нього, Торнак виглядав рівним чорним силуетом. Тільки його напівпрозорі крила вигравали оранжевим і темно-червоним кольорами.
За мить він уже стрибнув на неї, простягнувши вперед могутні кігті. Сапфіра залишалась на місці якомога довше, а потім зіскочила вбік з печери Торнака, і той пробив головою основу центрального шпилю. Високий кам’яний пік здригнувся від удару, а його верхівка — пишно прикрашений золотий скіпетр — похилилася набік і, пролетівши добру сотню метрів, упала на розташовану внизу площу.
Ревнувши від розпачу, Торнак спробував випрямитись, та його задні лапи раптом потрапили в зроблену Сапфірою діру, і тепер він дряпав кігтями черепицю, намагаючись видертися нагору.
Тим часом Сапфіра перелетіла на інший бік печери Торнака, трохи посиділа перед шпилем, з яким щойно зіткнувся Торнак, а потім, зібравшись на силі, ударила шпиль правою передньою лапою.
Її удар ущент розтрощив статуї й різьблені деталі оздоблення. Хмари пилюки огорнули її, порох забивав драконові ніздрі, шматки каміння та цементу дощем падали вниз на площу. Але сам шпиль стояв на місці. Тоді Сапфіра вдарила його вдруге.
Коли Торнак зрозумів, що вона робить, він шалено ревнув і почав щосили вибиратись нагору.
Після третього удару Сапфіри основа високого кам’яного піка тріснула, і він почав повільно-повільно падати на дах. Торнак лише встиг іще раз оскаженіло рикнути, як кам’яна вежа впала прямо на нього. Червоний дракон провалився всередину зруйнованої будівлі, і ціла гора каміння поховала його під собою.
Шпиль розлетівся вдрузки, а звук його падіння пішов по всьому місту, ніби гучний гуркіт грому.
Сапфіра переможно рикнула — якесь дике первісне відчуття насолоди сповнило все її єство. Звісно, Торнак невдовзі вибереться з-під уламків, та тепер він був повністю в її владі.