Тим часом тіло й крила Торнака затулили собою небо. Усе довкола Ерагона поринуло в червонувату напівтемряву, і він уже не бачив Сапфіри. З шиї та ніг Торнака падали краплі крові завбільшки з людський кулак. Солдати, на яких вони вже впали, шаленіли від болю.
— Ерагоне! Швидше! — вигукнула Арія. Ельфійка схопила його за руку й спробувала потягти за собою, та Вершник не рушив з місця. Він нізащо не хотів визнати себе переможеним.
Тоді Арія потягла сильніше, й Ерагон хитнувся, щоб утриматись на ногах. При цьому його погляд упав на середній палець правої руки, на якому він носив Арен.
Енергію цього персня Вершник хотів зберегти аж до того дня, коли він нарешті зустрінеться віч-на-віч із Галбаторіксом. Звісно, порівняно з тим, що накопичив король за довгі роки свого правління, її було вкрай мало. Та для Ерагона це був найбільший запас енергії з усіх, що він будь-коли мав, і Вершник точно знав, що знайти їй гідну заміну до того часу, як вардени дістануться Урубейна, йому не вдасться. Крім того, це була одна з небагатьох речей, які залишив йому Бром. Саме тому він і не мав наміру використовувати енергію персня. Однак зараз іншого виходу Вершник не бачив.
Запас енергії, схований в Арені, завжди здавався Ерагонові просто гігантським, а ось тепер він думав, чи вистачить цієї енергії для того, що він задумав.
Краєм ока він бачив, як Торнак наближається до нього — кігті дракона були завбільшки з людину. І щось глибоко в душі Ерагона підказувало йому тікати геть, поки цей величезний монстр не піймав його та не з’їв живцем. Але ні! Ерагон глибоко вдихнув, підняв руку й крикнув:
— Джиєрда!
Стрімкий потік енергії Арена ринув крізь нього. Він був потужніший за все, з чим досі мав справу Ерагон. Це була наче річка з крижаною водою, яка обпалювала і колола його так сильно, що це було майже нестерпно — боляче й приємно водночас.
Величезна купа валунів, що підпирала ворота, раптом злетіла в повітря, вдаривши Торнака в бік. Каміння пошкодило драконові крило й відкинуло його за передмістя Драс-Леони. Потім стовп валунів і пилюки розширився й накрив просторим куполом південну частину міста.
Коли стовп каміння злетів угору, земля довкола здригнулась так, що всі попадали. Ерагон теж упав на коліна й завмер, дивлячись угору й керуючи дією свого заклинання. Енергія персня була вже майже вичерпана, і він прошепотів:
— Гангра рета.
Неначе темна грозова хмара, купол поплив праворуч, убік доків й озера Леона. Ерагон штовхав і штовхав каміння все далі й далі від центру міста, аж поки йому вистачало сил. І тоді, коли рештки енергії пройшли крізь нього, він припинив дію закляття.
Купол почав розпадатися. Усе, що було важке, відразу ж полетіло вниз, здійнявши на поверхні озера хвилі, а все легке так і продовжувало висіти в повітрі, ніби дим, що повільно рухався кудись на захід.
На тому місці, де щойно лежала купа каміння, тепер була впадина. Розбита бруківка, немов поламані зуби, колом оточувала її. Ворота міста стояли розчинені навстіж. Крізь них Ерагон побачив варденів на вулицях передмістя. Він глибоко зітхнув і безсило схилив голову.
«Вийшло», — подумав Вершник, усе ще не вірячи своїм очам. Він повільно підвівся, неясно відчуваючи, що небезпека ще не минула.
Солдати Імперії теж потроху приходили до тями, та було вже пізно — вардени увірвалися до Драс-Леони, вигукуючи бойові кличі й грюкаючи мечами по щитах. Ще мить — і між ними приземлилась Сапфіра. Справу було зроблено. Солдати почали тікати, намагаючись врятувати власне життя.
Серед юрби людей і гномів Ерагон помітив Рорана, та не встиг він йому крикнути, як той зник з поля зору.
— Аріє! — покликав тоді Ерагон.
Ніхто не відповів — ельфійки поруч не було. Тоді Вершник почав роззиратися на всі боки й невдовзі таки помітив її посеред площі в кільці солдатів Імперії. Вони схопили її за руки й за ноги, намагаючись відтягти вбік. Арії вдалося вивільнити одну руку, і вона вдарила найближчого вояка в підборіддя, зламавши йому шию, та його місце відразу ж зайняв інший солдат.
Ерагон не став роздумувати й кинувся до ельфійки. Утім Вершник був дуже втомлений, і коли кінчик Брізінгра зачепився за кольчугу якогось убитого солдата, він не зумів утримати меч, і той упав додолу. Ерагон хотів повернутися за мечем, але раптом побачив, що на Арію нападають двоє солдатів з кинджалами, і щодуху помчав до ельфійки.