— Ерагоне, — спитав він за якусь мить, підійшовши майже впритул, — скажи мені, що відбувається? Я бачив, як Джормандер гасав тут, мов навіжений, а охоронці Насуади бліді мов смерть, і жоден із них не хоче зі мною говорити. Ми й досі в небезпеці? Галбаторікс збирається атакувати нас?
Вершник роззирнувся навкруги, потім відвів Рорана вбік, де їх ніхто не міг чути, і тихо зашепотів:
— Тільки нікому не розказуй про те, що зараз почуєш.
— Не розкажу, присягаюсь!
Тоді Ерагон у кількох словах переповів йому невтішні новини. Роран пополотнів.
— Не можна дозволити, щоб вардени розбіглись… — сказав він, вислухавши до кінця кузенову розповідь.
— Звісно, не можна. Та цього й не станеться. Командування візьме у свої руки король Орин або ж… — Вершник примовк, бо повз них якраз проходив невеличкий загін воїнів. Він зачекав, поки вардени трохи відійдуть, а потім продовжив: — Ти можеш залишитися зі мною? Мені потрібна твоя допомога.
— Моя допомога? Навіщо тобі потрібна моя допомога? — здивувався Роран, зробивши наголос на словах «тобі» й «моя».
— Усе наше військо пишається тобою, Роране. Навіть ургали. Ти герой, Роране, Міцний Молот, і до твоїх думок усі завжди прислухаються. Це може стати мені в пригоді.
— Добре, я зроблю все, що від мене залежить, — трохи помовчавши, відповів Роран.
— Поки що просто стеж за солдатами, — сказав Ерагон і пішов до вогнища, яке збирався загасити.
Приблизно за півгодини, коли в таборі знову запанували тиша й спокій, до Ерагона прибіг гонець і сповістив, що Арія просить його негайно прибути до намету короля Орика. Вершник і Роран здивовано перезирнулись і рушили в північно-західну частину табору, де розбила свої намети більша частина гномів.
— У нас немає вибору! — скрикнув Джормандер. — Насуада цілком зрозуміло висловила свою волю. Ерагоне, тепер ти маєш посісти її місце й очолити варденів.
Обличчя присутніх були суворі й зосереджені.
«І чого ці двоногі такі набурмошені?» — подумала Сапфіра, просунувши голову між запонами намету, аби й собі взяти участь у таємній нараді. Її пащека була роззявлена, так, ніби вона ось-ось збиралася загарчати.
Крім неї, Ерагона й Джормандера, у наметі були король Орин, вбраний у пурпурну мантію поверх піжами, змучена, але сповнена рішучості Арія, король Орик, який побрязкував своєю кольчугою, король котів-перевертнів Грімр Півлапа із закривавленою пов’язкою на правому плечі, кулл Нар Гарцхвог, якому доводилось пригинатися, щоб не зачіпати рогами стелю, а ще Роран, котрий стояв під стіною, уважно слухаючи інших і поки що не зронивши ні слова.
Більше до намету нікого не підпускали. Ані вартових, ані радників, ані слуг, ані Блодхгарма з іншими ельфами. Назовні, метрів за двадцять від намету, насторожено тупцявся невеличкий загін людей, гномів та ургалів. Їм наказали захищати нараду від втручання будь-кого стороннього, яким би сильним і небезпечним той не був. На додачу намет захистили від прослуховування спеціальними магічними закляттями.
— Я ніколи до цього не прагнув, — сказав Ерагон, поглядаючи на карту Алагезії, яка лежала на столі в центрі намету.
— Ніхто з нас до цього не прагнув, — саркастично відповів король Орин.
У цю мить Вершник подумав, що Арія вчинила дуже мудро, обравши місцем для проведення наради намет Орика. Король гномів був відданим прибічником Насуади й варденів, а крім того, лідером клану, до якого належав Ерагон, а отже, вважав його названим братом. Більше того, ніхто не міг звинуватити гнома в бажанні посісти місце Насуади. Та навіть якби таке бажання й було, то люди ніколи б на це не пристали.
Нарешті, проводячи нараду в наметі Орика, Арія зміцнювала позиції Ерагона й зводила до мінімуму можливу критику на його адресу. Вершник мав визнати, що маніпулювати іншими вона вміла значно краще, ніж він сам. Єдиний ризик її рішення полягав у тому, що присутні могли подумати, ніби Орик — покровитель Ерагона. Але Вершник не бачив тут нічого катастрофічного.
— Я ніколи до цього не прагнув, — повторив він, а потім звів очі, щоб зустрітися з поглядами присутніх. — Однак тепер, коли це сталося, я присягаюсь могилами тих, кого ми втратили, що зроблю все можливе, аби бути гідним наступником Насуади й привести варденів до перемоги над Галбаторіксом та Імперією.
Він намагався говорити впевнено, хоч і був неабияк збентежений тією величезною відповідальністю, що лягла на його плечі. Хтозна, чи зможе він з нею впоратись. Насуада була здібна правителька, і треба було докласти чималих зусиль, щоб зробити бодай половину того, що вдалося зробити їй.