Голос кулла звучав, мов грім. Ерагон аж зіщулився.
— Все це дуже добре, — мовив король Орин, — але я ще й досі не почув, як саме ми хочемо здолати Мертага й Галбаторікса, коли дістанемось Урубейна.
— У нас є Дотдаерт, — показав Вершник спис, який щойно принесли ельфи. — З ним ми можемо…
— Так-так, Дотдаерт… — махнувши рукою, перебив його король Орин. — Але він не допоміг тобі зупинити Торнака… І мені важко уявити, як він може допомогти тобі в бою проти Галбаторікса й Шруйкана. Як не крути, а ти навряд чи зумієш гідно протистояти, тому клятому зраднику. Хіба ж ні, Ерагоне! Ти не здолав навіть свого брата, хоч він і став Вершником лиш недавно!
«Наполовину брата», — подумки прошипів Ерагон, але притримав язика. Він не знав, що відповісти Орину. У словах короля була значна частка правди, і вони неабияк присоромили Вершника. А Орин тим часом вів своє:
— Ми вступили в цю війну, сподіваючись, що ти зможеш перемогти Галбаторікса. Так обіцяла нам Насуада. І ось ми тут, ми хочемо схрестити зброю з наймогутнішим магом усіх часів, але так ні на крок і не наблизились до перемоги!
— Ми почали війну, — тихо відповів Ерагон, — бо вперше від часів занепаду Вершників у нас з’явився реальний шанс знищити Галбаторікса. І ти прекрасно це знаєш.
— Який іще шанс? — глузливо посміхнувся король. — Ми маріонетки, усі без винятку. Маріонетки, які витанцьовують під дудку Галбаторікса. І те, що ми опинились аж так далеко, сталося тільки тому, що він дозволив нам це зробити. Галбаторікс хоче, щоб ми прямували до Урубейна. Він хоче, щоб ми привели тебе до нього. А якби йому схотілося нас зупинити, він розгромив би нас іще на Палаючій рівнині. І тоді, коли ти опинишся десь недалечко від нього, він зробить це… Він знищить нас…
Здавалося, що повітря між ними скам’яніло від напруги.
«Обережніше, — попередила Ерагона Сапфіра, — він покине вас, якщо ти не переконаєш його лишитися».
Арія теж виглядала стурбованою. Ерагон тим часом поклав руки на стіл і спробував зібратися з думками. Він не хотів кривити душею, але мав будь-що вселити в Орина надію. А це було ой як непросто, бо він і сам відчував якусь розгубленість.
«Невже Насуаді було так само важко, коли вона збирала нас і переконувала йти вперед?» — подумав Ерагон, а вголос сказав:
— Наше становище не таке вже й… безнадійне, як ви його змальовуєте.
Орин криво посміхнувся й зробив великий ковток вина.
— Дотдаерт становить для Галбаторікса велику загрозу, — вів далі Вершник, — і в цьому наша перевага. Він остерігатиметься списа, отже, якоюсь мірою ми будемо його контролювати. І навіть якщо нам не вдасться вбити самого Галбаторікса, то в нас буде шанс знищити Шруйкана. Повірте, загибель дракона буде для нього гірша за власну смерть.
— Цього ніколи не станеться, — заперечив Орин. — Він знає, що в нас є Дотдаерт, і неодмінно вживе запобіжних заходів.
— А може, й ні. Сумніваюсь, що Мертаг і Торнак мали час розпізнати нашу магічну зброю.
— Ці двоє — ні, але Галбаторікс обов’язково розпізнає, коли вивчатиме їхні спогади.
«А також дізнається про існування Глаедра, якщо вони ще не встигли йому про це доповісти», — озвалась Сапфіра.
Ерагон похнюпився. Він і подумати про таке не міг, але дракон безперечно мав рацію.
«Тепер ми не зможемо захопити його зненацька… У нас більше нема таємниць», — скрушно сказав Вершник Сапфірі.
«Життя аж кишить таємницями, — заспокоїла його Сапфіра. — І ми зуміємо вигадати щось таке, чого він ніколи не зможе передбачити».
— А який зі смертоносних списів знайшов ти, Убивце Тіні? — ні з того ні з сього спитав Грімр байдужим тоном.
— Ніермен — Орхідею.
Кіт-перевертень закліпав очима. Ерагонові здалося, ніби той здивувався, хоч вираз його пики й залишився байдужий.
— Орхідею? Невже? Дуже дивно, що ти відшукав цю дивовижну зброю в такому юному віці…
— Це ж чому? — не втримався Джормандер.
— Ніермен сумнозвісссний, — прошипів Грімр і облизав ікла, показавши маленького рожевого язика.
Ерагон хотів спитати, що той має на думці, але тут у розмову втрутився Гарцхвог. Його голос лунав, мов шарудіння гальки, що її перекочували на узбережжі морські хвилі.
— Який це ще смертоносний спис, Вогнемечу? Часом не той, що поранив Сапфіру в Белатоні? Ми чули про нього багато разів, але чутки були якісь дивні.