— Ясна річ. Але що ж там може бути?
Солембум звівся на лапи, потягнувсь — через усе його тіло, від голови до хвоста, наче пробігла хвилька:
«Якщо тобі вдасться відповісти на це питання, я із задоволенням тебе послухаю».
— А як ти думаєш, варто нам із Сапфірою туди навідатись?
«Я не можу вказувати тобі, що варто робити, а чого не варто, — сказав Солембум. — Якщо з’ясується, що це пастка, то більша частина мого народу буде поневолена й підкорена чужій волі, навіть не помітивши цього, а вардени можуть одразу ж складати зброю, бо їм ніколи не вдасться перехитрити Галбаторікса. Якщо ж це не пастка, тоді ми зможемо отримати допомогу, на яку вже й не сподіваємось. Словом, я не знаю. Ти сам повинен вирішити, чи варто спробувати скористатися цією нагодою. А з мене цих таємниць досить».
Він зіскочив з ліжка на підлогу й попрямував до виходу з намету. На порозі Солембум на мить зупинився й глянув на Ерагона:
«В Алагезії діють численні незвичайні й невідомі сили, Убивце Тіні. Я бачив речі, які здавались просто неймовірними: вихри світла, що крутились у печерах глибоко під землею, людей, які молодшали замість того, щоб старіти, каміння, що вміло розмовляти, тіні, які рухались самі по собі. А ще кімнати, більші зсередини, аніж зовні… Галбаторікс — не єдиний у світі чарівник, якого варто брати до уваги. Може, він навіть не найсильніший. Зроби свій вибір розумно, Убивце Тіні, а якщо вирішиш навідатись туди, — будь обережний».
Сказавши ці слова, кіт-перевертень нечутно вислизнув з намету й розчинився в темряві.
Ерагон нарешті перевів подих. Здається, тепер він знав, що йому робити: треба вирушати на Вройнгард. Але він, звісно, не міг прийняти таке рішення, не порадившись із Сапфірою.
Тоді Вершник легенько штовхнув її подумки. Сапфіра миттю прокинулась.
«Ні-ні,— заспокоїв її Ерагон, — нічого не сталося. Просто приходив Солембум… І знаєш, що він казав?»
Вершник швиденько переповів Сапфірі свою розмову з котом. Вона була дуже здивована.
«Знаєш, — сказала Сапфіра, — мене не приваблює перспектива стати маріонеткою в руках того, хто зачарував котів-перевертнів».
«Мене також, — сумно відповів Ерагон. — Але чи є в нас інший вибір? Якщо за цим стоїть Галбаторікс, то ми самі прийдемо до нього в руки. Та якщо ми не спробуємо, то зробимо те саме, тільки вже в Урубейні».
«Але є одна різниця: там з нами будуть вардени й ельфи».
«Це правда».
Якийсь час обоє замислено мовчали.
«Я згодна, — озвалась нарешті Сапфіра. — Згодна… Нам і справді треба туди навідатись. Якщо ми хочемо перемогти Галбаторікса й Шруйкана, а на додачу ще й Мертага з Торнаком, нам знадобляться довші кігті й гостріші ікла. І ще одне: Галбаторікс упевнений, що ми відразу ж кинемось до Урубейна, щоб спробувати врятувати Насуаду. А в мене аж луска свербить від думки, що ми робимо те, чого від нас чекає ворог».
Ерагон кивнув, знову трохи помовчав.
«А що як це пастка?» — спитав він.
«Тоді,— Сапфіра тихенько рикнула, — ми провчимо того, хто її влаштував, нехай це буде навіть сам Галбаторікс».
Вершник посміхнувся. Уперше від часу викрадення Насуади він побачив шлях, по якому треба рухатись. Нарешті було бодай щось, що вони могли зробити, — спосіб вплинути на подальший розвиток подій, замість того, щоб залишатись сторонніми спостерігачами.
— Ну що ж, тоді вирішено, — сказав він.
Арія з’явилася в наметі Ерагона за лічені секунди після того, як він подумки зв’язався з нею. Така спритність здивувала його, проте Арія пояснила, що стояла на варті разом із Блодхгармом та іншими ельфами на випадок, якщо Мертаг і Торнак знову повернуться.
Тепер, коли ельфійка була поруч, Ерагон подумки звернувся до Глаедра й попросив його приєднатися до їхньої розмови. Дракон був сердитий, тому спершу не хотів розмовляти, хоч зрештою таки погодився.
Коли всі четверо, зокрема й Сапфіра, поєднали свої думки, Ерагон сказав:
«Тепер я знаю, де розташована скеля Кутіан!»
«А що це за скеля?» — похмуро буркнув Глаедр.
«Назва наче як знайома, — озвалась Арія, — але я не знаю, де це».
Ерагон злегка насупив брови. Він же розповідав їм обом про пораду Солембума! Не могли ж вони забути про це!
Так чи інакше, Вершник іще раз нагадав про свою несподівану зустріч із Солембумом у Тейрмі, потім розповів про сьогоднішню розмову з котом-перевертнем, а насамкінець зачитав відповідні уривки з книги «Доміа абр Вірда».
Арія закинула пасмо волосся за вухо.
— Повтори ще раз, як називається це місце, — сказала вона і подумки, і вголос.