ВІДЛІТ
Спершу Ерагон зустрівся з Гарвеном, а дещо пізніше, тримаючи це в суворій таємниці, відправив одного з Нічних Яструбів зібрати провізію для подорожі на Вройнгард. Востаннє Сапфіра їла після взяття Драс-Леони, та й то, скорше перекусила, адже, добряче попоївши, вона ставала в повітрі повільною й неповороткою. Але навіть того, що вона перекусила, цілком би вистачило, щоб долетіти до Вройнгарду. Однак Ерагон добре знав — варто лиш Сапфірі приземлитися на острів, як вона миттю почне шукати собі їжу, тож це, власне, його й хвилювало.
«Долетіти назад на порожній шлунок — взагалі не проблема», — завжди запевняла його Сапфіра, проте юнак зазвичай не поділяв її впевненості.
Потім Ерагон відправив посланця, щоб той покликав до його намету Джормандера й Блодхгарма. Невдовзі ті прибули, і юнакові з Арією та Сапфірою знадобилася добра година, аби пояснити їм ситуацію і, що було значно складніше, переконати їх у необхідності подорожі. Блодхгарм погодився майже відразу, натомість Джормандер весь час голосно сперечався. Ні, він у жодному разі не ставив під сумнів правдивість новин, що їх приніс Солембум, і не заперечував їхньої важливості. Він в усьому погоджувався з Ерагоном, от тільки дуже боявся, що звістка про зникнення Ерагона й Сапфіри разом зі звісткою про викрадення Насуади може знищити варденів.
— Зважитись на те, щоб Галбаторікс подумав, ніби ви нас покинули, ми навряд чи зможемо, — сказав Джормандер. — Принаймні не тоді, коли ми так близько від Урубейна. Адже він може послати Мертага й Торнака, щоб ті перехопили тебе. Або скористається нагодою й розіб’є варденів у пух і прах. Ні, ми не можемо так ризикувати.
Як не крути, а Ерагонові довелося визнати, що Джормандер має рацію. Після тривалої наради їм усе ж таки пощастило знайти вихід із ситуації: зійшлися на тому, що Блодхгарм та решта ельфів створять подобу Ерагона й Сапфіри. Так вони вже робили тоді, коли юнак вирушав до Беорських гір, щоб узяти участь в обранні та коронації Ротгара.
Їхні подоби будуть дихати й мислити, ніби прообрази, але свідомість залишиться порожньою, тож якщо хтось схоче в неї проникнути — хитрість миттю буде викрито. Існувала й іще одна небезпека: подоба Сапфіри не зможе спілкуватися. Мову Ерагона ельфи збиралися імітувати, хоч ельфійський акцент і нові інтонації, напевне, не зможуть не помітити ті, хто багато з ним спілкувався, приміром, Орин та Орик.
Після цього Ерагон наказав Гарвену розбудити й потайки привести Нічних Яструбів. Невдовзі під його наметом зібрався невеличкий натовп, що складався з людей, гномів та ургалів. Обвівши присутніх спокійним поглядом, юнак кількома словами пояснив, що Сапфіра покидає табір, але куди саме й задля чого вирушить його дракон — не сказав. За мить він коротко пояснив, яким чином ельфи збираються приховати їхню відсутність, і змусив усіх заприсягнути прадавньою мовою, що вони триматимуть це в таємниці. Серед присутніх не було нікого, кому б він не довіряв, та обережність ніколи не зайва, особливо там, де скрізь нишпорять шпигуни Галбаторікса.
Кілька наступних годин Ерагон та Арія присвятили відвідинам Орина, Орика, Рорана й чаклунки Тріанни. Уважно вислухавши план, ті й собі заприсяглися мовчати.
Найбільш непохитним, як і чекав юнак, виявився Орин. Подорож Ерагона й Сапфіри до Вройнгарду здавалася йому цілковитим безглуздям. Він довго переконував, що це геройство зайве, що інформація від Солембума може бути хибною. Він навіть погрожував вивести свої загони зі складу військ варденів, якщо Ерагон не відмовиться від цієї вкрай ризикованої затії. Король увесь час заперечно хитав головою, юнак натомість усіляко до нього підлещувався, тож урешті-решт переконав.
Домовитись із Ориком, Рораном і Тріанною вдалося швидше, хоч Ерагон усе одно вважав усі ці розмови марнуванням часу. Він говорив коротко й схвильовано, подумки перебуваючи вже на шляху до Вройнгарду. І кожна згаяна хвилина тільки посилювала його неспокій.
Блукаючи між наметами, Ерагон на хвильку зазирнув до Сапфіриної свідомості й почув мелодійний ельфійський наспів, що м’яко, ніби шовк, стелився всіма закутками її єства.
Сам дракон тим часом лишався біля юнакового намету. Ельфи обступили його щільним кільцем і здійняли руки до небес, виспівуючи довге й напрочуд складне заклинання, що мало всотати в себе образ Сапфіри. Створити подобу людини або ельфа — завдання не з легких, а про дракона й казати годі. Свого часу Блодхгарм пояснив Ерагонові, що найважче відтворювати масу й міць Сапфіри, адже коли вона приземляється — земля має двигтіти, а коли злітає — крила подоби повинні здіймати справжню хмару куряви.