Від нерухомого лежання на пласкому камені тіло дівчини проймав різкий біль. Зрештою, він був нічим порівняно з думкою про те, що її можуть позбавити будь-якого спілкування із зовнішнім світом, нехай це навіть буде спілкування з огидним і дурнуватим тюремним наглядачем.
Коли чоловік звільнив її з кайданів, дівчина помітила, що рани на його руці вже нема — шкіра на місці укусу була гладенька й рожева, ніби в поросяти.
Йдучи до вбиральні, Насуада вирішила схитрувати. Вона навмисне шкопиртнула й заточилась назад, сподіваючись опинитися якомога ближче до таці з маленьким кривим ножем, яким наглядач нарізав для неї їжу. Утім її спіткала невдача — через довге лежання тіло втратило колишню спритність, тож таця так і залишилась на відстані двох кроків від її руки. Чолов’яга враз кинувся допомагати Насуаді — і це вже була маленька перемога, адже тепер він, мабуть, гадав, що дівчина геть безпорадна, тож міг на якусь мить втратити пильність.
Доки чолов’яга годував Насуаду, вона ретельно вивчала його нігті. Раніше дівчина була надто розлючена, щоб звертати на них увагу, а ось тепер їхня незвичність не могла залишитись непоміченою.
Вони були товсті й вигнуті так, що заходили в плоть дуже глибоко, а білі кутикули здавалися незвичайно широкими. В усьому іншому вони наче не відрізнялись від нігтів людей і гномів, з якими Насуаді доводилось мати справу. Щоправда, дівчина, на жаль, не пам’ятала, коли востаннє мала справу з гномами. Одне-єдине, що впадало в око, — нігті чоловіка були прекрасно доглянуті. Слово «доглянуті» Насуада вважала в цьому разі найбільш підходящим — якби це були не нігті, а якісь рідкісні квіти, то можна було б сказати, що садівник доглядав за ними, не присідаючи ні на мить. Чисті й підрізані кутикули не мали рваних слідів. Нігті були абсолютно однакової довжини й красиво підточені по краях. Їхня горішня частина вилискувала, ніби кераміка, а довколишня шкіра виглядала так, наче в неї спеціально втирали олію. Коли не брати до уваги ельфів, то Насуада ще ні в кого не бачила таких красивих нігтів.
«Ельфи? — подумки перепитала себе дівчина й миттю ж відрізала: — Не знаю я ніяких ельфів».
Ці нігті були справжньою загадкою, хоч Насуада й розуміла, що її навряд чи пощастить розгадати. Вони пасували б зовсім іншій людині…
«Хто ж їх так доглядає,— міркувала вона, — невже сам чоловік? Та ні ж бо! Надто вже невибагливий він на вигляд. З другого боку, важко уявити, щоб і хтось сторонній, скажімо, його дружина, донька або слуга, приділяли так багато уваги його нігтям».
Зрештою, Насуада могла й помилятися — чимало загартованих битвами ветеранів, жорстоких, мовчазних чоловіків, які, здавалось, полюбляли тільки вино, володіли дивними звичками: хтось із них був майстерним різьбярем, хтось мав дивовижну пам’ять на романтичні вірші, хтось любив собак, а хтось був готовий віддати все за свою родину. Взяти хоч би Джор… Насуада аж язик прикусила, щоб подумки не виказати ім’я радника.
У всякому разі, питання, що крутилося їй у голові, було зовсім просте: «Чому?» І воно завжди спонукало її до дії навіть тоді, коли йшлося про такі дрібниці, як нігті.
Якщо за нігтями доглядав хтось інший, то він робив це внаслідок або великої любові, або великого страху. Але Насуада не вірила в таку можливість — це було якось неправильно… Якщо ж він робив це сам, тоді різних пояснень могла бути сила-силенна. Можливо, його нігті були способом хоч якось контролювати своє життя, що більше йому не належало. Можливо, йому здавалось, що нігті — одна-єдина частина його єства, яка хоч якось була приваблива. Можливо, догляд за нігтями був чимось схожим на нервове сіпання ока. А може, то була проста безцільна звичка, але допомагала згаяти час. Та як би воно не було насправді, факт залишався фактом: хтось чистив, підстригав, змащував ці нігті олією, і то не була якась звичайна, а тим паче недбала робота.
Насуада думала над цим питанням увесь час, поки їла, навіть не відчуваючи смаку харчів. Зрідка вона кидала погляд угору з надією знайти на великому обличчі чоловіка бодай якусь розгадку, та це було марною справою. Тим часом чолов’яга, подавши їй останній шматочок хліба, узяв тацю й повернувся, щоб іти. Насуада проковтнула хліб так швидко, як тільки змогла.