«А як же ви втекли?» — спитав Ерагон.
«Ми вчасно зрозуміли, що навряд чи зможемо перемогти їх. Тоді Оромис вирішив ризикнути й застосувати магію, щоб звільнитися, хоч ми прекрасно знали, що це примусить Кіаланді та Формору атакувати нас магією у відповідь. Правду кажучи, це був відчайдушний крок, але іншого виходу ми не мали.
І ось настала мить, коли я, не знаючи про наміри Оромиса, атакував нападників, намагаючись завдати їм шкоди. Оромис якраз на це й чекав. Справа в тому, що він тривалий час знав того Вершника, який навчав магії Кіаланді та Формору, а ще був обізнаний зі способом мислення Галбаторікса. Так чи інакше, він зумів угадати, як саме Кіаланді та Формора вимовляли свої закляття, і знайти слабкі місця в їхніх чарах.
Оромисові вдалося звільнитися всього лиш на кілька секунд, бо в ту мить, як він почав чаклувати, Кіаланді й Формора зрозуміли, що він хоче зробити, запанікували й почали вимовляти власні закляття. Але з третьої спроби Оромис розірвав те, що нас стримувало. Правда, я не можу сказати, як саме він це зробив. Можливо, він і сам цього не зрозумів. Коротко кажучи, змахом пальців він переніс нас далеко-далеко від того місця, де ми перебували».
«Так само, як Арія перенесла моє яйце з Ду Вельденвардена на Хребет?» — спитала Сапфіра.
«І так, і ні,— відповів Глаедр. — „Так“, бо він переніс нас з одного місця на інше без перешкод. А „ні“, тому що Оромис не просто змінив місце нашого перебування, а переніс кожну клітинку нашого тіла, переставивши їх так, що ми вже були не такі, як раніше. Найдрібніші частинки наших тіл — кожен м’яз, кістку, орган — він замінив одна на одну, не завдавши при тому жодної шкоди».
Ерагон замислився. Таке закляття було під силу хіба лиш найвищим представникам ордену. Це було справжнє диво магічного мистецтва, яке могли зробити всього кілька осіб за всю історію. Вершник завмер від подиву.
«Як це могло спрацювати? — тільки й спитав він. — Невже ви не залишились такими самими, як були й до цього?»
«Залишились, а водночас ні. Різниця між тим, ким ми були й ким стали, була ледь помітна, та цього вистачило для того, щоб розвіяти чари Кіаланді й Формори, які нас опутали».
«А що то були за закляття, які вони почали промовляти в ту мить, як помітили дії Оромиса?» — озвалась Сапфіра.
Ерагонові здалося, що Глаедр змахнув крилами, так, ніби його тіло отерпло від довгої нерухомості.
«Закляття Формори, — відповів Глаедр, — повинно було вбити нас, але наш захист зупинив його. А от закляття Кіаланді… було інакше. Цього закляття Кіаланді навчив Галбаторікс, а сам він навчився його в тих духів, які заволоділи Дурзою. Я знаю про це, тому що був на зв’язку з розумом Кіаланді навіть тоді, коли він промовляв своє закляття. Це було майстерне, жахливе закляття, яке мало не дозволити Оромису торкатись і маніпулювати потоком енергії навколо нього, іншими словами, перешкодити йому використовувати магію».
«Кіаланді зробив те саме і з тобою?» — спитала Сапфіра.
«Він неодмінно зробив би так, якби не боявся, що це може мене вбити або розірвати мій зв’язок з моїм серцем сердець. Тоді виникли б дві мої незалежні версії, з якими їм довелося б мати справу. Дракони більше за ельфів залежали від магії, яка підтримувала нашу життєздатність — інакше ми б швидко загинули».
Ерагон відчув, як цікавість Сапфіри щомиті зростає:
«А колись таке бувало? Тобто я хочу спитати: чи обривався коли-небудь зв’язок між драконом та його Елдунарі, доки тіло дракона було ще живе?»
«Бувало. Але про це я розкажу якось іншим разом». Сапфіра наче заспокоїлась, хоч Ерагон був упевнений, що вона поставить це питання при першій-ліпшій нагоді.
«Але закляття Кіаланді не перешкодило Оромису використовувати магію, чи не так?» — продовжив він.
«Як тобі сказати?! Воно напевно перешкодило б, якби Кіаланді не наклав його аж тоді, коли Оромис переніс нас в інше місце. Тому його дія була зменшена. Але відтоді Оромис міг використовувати хіба що найслабші закляття. І, як ти знаєш, так було до кінця його життя, незважаючи на всі старання наших наймудріших магів».