— Ти був нещадним.
— Це не одне й те саме… Ти керувала варденами, тож розумієш вагу відповідальності. Хіба ти сама не зрозуміла, якою загрозою є магія для стабільності будь-якого королівства? Наведу тобі один приклад: працюючи над чарами, які захищають державну монету від підробки, я витратив більше часу, ніж на всі свої інші справи разом узяті. І все одно, поза сумнівом, десь знайдеться розумний чарівник, який зуміє обдурити моїх підлеглих, який напхає повні сумки свинцевими монетами, щоб потім віддавати їх як золото і знаті, і простолюдинам… Інакше чому, ти думаєш, я так наполегливо хочу обмежити використання магії по всій Імперії?
— Тому що це загроза для тебе.
— Ні! Ось тут ти помиляєшся. Мені ніхто не загрожує. Ніхто й ніщо. А от для нормального життя всього королівства маги — загроза, і я не буду цього терпіти. Одного прекрасного дня я таки зв’яжу кожного мага на світі законами країни. Уяви собі, який то буде мир і процвітання! Люди й гноми перестануть боятися ельфів. Вершники не будуть нав’язувати свою волю іншим. Ті, хто не може використовувати магію, не будуть здобиччю тих, хто може. Алагезія зміниться, і з нашою новою безпекою ми почнемо будувати наше чудове завтра, і ти можеш бути частиною цього. Служи мені, Насуадо, і я дам тобі можливість спостерігати за створенням світу, якого раніше ніколи не існувало — світу, де злети й падіння людини будуть залежати від сили її рук і ніг, від гостроти її розуму, а не від її вміння користуватися магією. Людина зможе зміцнити свої руки й ноги, удосконалити свій розум, але вона ніколи не навчиться використовувати магію, якщо не заслуговує на те. Я вже казав, що магія — велика несправедливість, і для блага всіх я накладу обмеження на кожного мага.
Вона дивилася на візерунки на стелі й намагалася не слухати короля. Як багато з того, що він сказав, було схоже на те, що думала вона сама. Так, він мав рацію: магія була найпотужнішою руйнівною силою на світі, і якщо її обмежити, то Алагезія стане кращою. Наприклад, вона ненавиділа те, що не було нічого такого, щоб могло зупинити Ерагона.
Синій. Червоний. Візерунок із переплетених квітів. Болючі опіки. Вона відчайдушно прагнула зосередитися на чому-небудь… але в неї нічого не виходило. Про що б вона не подумала, воно або не існувало, або було нічим.
— Ти кажеш, що я нещадний. Ти проклинаєш моє ім’я й прагнеш скинути мене. Але запам’ятай от що, Насуадо: не я розпочав цю війну і не я відповідаю за її жертви. Я не хотів усього цього. Це зробила ти. Я хотів присвятити себе науці, але вардени вкрали яйце Сапфіри з моєї скарбниці… Ти відповідаєш за всю ту кров і печаль, які стали наслідком цього. Ви — ті, хто несамовито рушили через міста та села, спалюючи й грабуючи, як вам заманеться, — не я. А тепер ви маєте нахабство стверджувати, що я неправий! Зайдіть у будинки селян, вони скажуть вам, що бояться найбільше варденів. Вони скажуть вам, що чекають від моїх солдатів захисту й сподіваються, що Імперія переможе варденів і все буде так, як раніше.
Насуада облизала губи. І хоч вона знала, чого їй може коштувати сміливість, усе одно сказала:
— Мені здається, у твоїх словах забагато суперечностей. Якщо б добробут твоїх підданих справді був тим, що тебе найбільше непокоїло, ти б іще тиждень тому вилетів, щоб боротися з варденами, і не дозволив би армії бродяг спокійно входити до твоїх володінь. Мабуть, ти не настільки впевнений у своїй владі, як стверджуєш. Чи, може, ти боїшся, що ельфи захоплять Урубейн, поки тебе не буде?
Вона за звичкою говорила про варденів так, ніби знала про них куди більше, ніж будь-яка інша людина в Імперії. Галбаторікс засовався. Насуада чекала, що він відповість, але король мовчав. Тоді вона продовжила:
— А що з ургалами? Ти не зможеш переконати мене у своїй правоті, якщо винищив цілу расу тільки задля того, щоб полегшити біль у зв’язку з кончиною першого дракона. У тебе немає відповіді на це, клятвопорушнику? А розкажи мені про драконів. Поясни, навіщо ти вбив так багато з них, а інших залишив на повільне й неминуче вимирання? Нарешті, поясни своє жорстоке поводження із захопленими Елдунарі,— у пориві гніву вона дозволила собі сказати навіть це. — Ти поневолив їх, ти прикував їх до своєї волі. Ні, немає правди в тому, що ти робиш, тільки егоїзм і безкінечна жага влади.
Галбаторікс довго нічого не відповідав, надто довго. Потім вона побачила, як промайнув його силует зі схрещеними руками.
— Я гадаю, залізо вже достатньо нагрілось. Мертагу, якщо ти…