— Якщо я продовжую битися, — сказала вона, — тоді ти теж можеш.
— Повернись на камінь! — різко наказав він.
— Я знаю, що ти не боягуз, Мертагу. Краще померти, ніж бути рабом у такого, як Галбаторікс. Принаймні тоді ти зможеш зробити щось хороше, і твоє ім’я будуть вдячно згадувати навіть тоді, коли тебе не стане.
— Повернись на камінь! — повторив він, схопив її за руку й потягнув до плити.
Насуада не опиралася. Мертаг підштовхнув її на попелясту каменюку, закріпив манжети на руках і на ногах, затягнув ремінь навколо голови. Він стояв і мовчки дивився на неї. Його очі були темні й глибокі, а тіло напнулось, немов струна.
— І все-таки ти повинен вирішити, чи готовий ризикнути життям, щоб урятувати самого себе, — сказала вона. — Ти й Торнак. Ти повинен вирішити це зараз, поки ще є час. Спитай себе: чого б чекав сьогодні від тебе Торнак?
Мертаг нічого не відповів. Натомість він простягнув праву руку й поклав її Насуаді на груди.
Його долоня була гарячіша за її шкіру. Дівчині забило подих від цього дотику.
Потім майже пошепки він почав говорити щось прадавньою мовою. І що більше дивних слів зривалося з його губ, то все більший і більший страх охоплював Насуаду.
Так він говорив хвилину чи дві. Коли він нарешті закінчив, Насуада нічого не відчула — ані поганого, ані гарного. Лиш війнуло прохолодним повітрям на те місце на грудях, де Мертаг тримав свою руку. Він відступив назад і попрямував до виходу з камери. Дівчина хотіла гукнути й запитати в нього, що він з нею зробив, але Мертаг сам зупинився й сказав:
— Це захистить тебе від болю й ран. Але тобі доведеться вдавати, що відчуваєш біль… Інакше Галбаторікс усе зрозуміє.
Більше він не зронив ані слова.
— Дякую, — прошепотіла вона в порожнечу.
Насуада ще довго розмірковувала про їхню розмову. Навряд чи Галбаторікс спеціально підіслав Мертага, щоб вивідати щось у неї, хоч і таку можливість не можна було виключити. А ще вона ніяк не могла збагнути, хто Мертаг насправді, добрий він чи злий. Спершу вона згадала короля Ротгара, який був для неї колись у дитинстві рідною людиною… Згадала, як Мертаг убив його на Палаючій рівнині. А потім вона згадала дитинство Мертага й ті злигодні, що випали на його долю, а також те, як він дозволив Ерагонові й Сапфірі звільнитися, коли міг би дуже легко привести їх в Урубейн.
Але навіть якщо Мертаг був колись давно чесний і надійний, вона знала, що роки неволі могли зіпсувати його.
Зрештою, Насуада вирішила, що вона не буде звертати увагу на минуле Мертага — треба судити про нього за його сьогоднішніми вчинками. Тільки так можна зрозуміти, хороший він чи поганий, а може, у ньому є і те і друге. Так чи інакше, він був її можливим спільником, і вона потребувала його допомоги, якщо лиш зможе отримати її. Якщо він тільки прикидається, то все одно гірше, ніж є, не буде. Але якщо ні, то вона зможе втекти з Урубейна. Заради цього варто було ризикнути… Із цими думками дівчина й заснула.
Оскільки біль зник, то Насуада спала довго й міцно, здається, уперше за весь час після її прибуття до столиці. Вона прокинулась, почуваючи себе значно краще, ніж до цього. Насуада лежала, розглядаючи візерунки на стелі. Тоненька синя лінія, котру вона собі обрала, привела її до кута плитки, де були якісь маленькі білі плямки — дивно, але раніше дівчина їх не помічала. Аж раптом вона все зрозуміла: ці плямки утворилися на місці шматочків, які відвалились від стелі. Це дуже втішило її. «Як гарно, — подумала вона, — виявляється, ідеальні камери Галбаторікса — не такі вже й ідеальні. Попри всі свої намагання, король далеко не все знає і далеко не все вміє».
Тим часом двері камери відчинилися. Прийшов її тюремник і приніс обід. Дівчина спитала його, чи можна їй попоїсти самій, без його допомоги, мовляв, вона дуже зголодніла. Зрештою, так воно й було.
Щоб зробити полонянці приємність, тюремник погодився. Щоправда, він не сказав ані слова, а тільки усміхнувся своєю огидною грубою посмішкою і сів на край плити. Тоді Насуада взяла ложку й почала їсти теплу кашу. І поки вона їла, її розум весь час працював — дівчина намагалася не втрачати ані секунди, бо розв’язка наближалася. Насуада добре знала, що в неї є всього лиш один-єдиний шанс на успіх.
Ясна річ, нічого особливого придумати вона не могла, але поки пила та їла, дещо вигадати таки вдалося.
Чоловік сидів, як завжди, біля таці з їжею, розташувавшись за кілька кроків від Насуади, приблизно там, де раніше сидів Мертаг.
Попоївши, дівчина трохи посиділа на кам’яній брилі, а потім легко зісковзнула з неї. Тюремник підвівся, щоб узяти її за руку, але вона привітно кивнула йому.