— Мені дуже шкода, — сказав Мертаг, — але я більше нічим не зможу допомогти. Галбаторікс зробив щось таке, що перевершує моє розуміння.
— А твої Елдунарі?.. — спитала вона. — Вони, мабуть, допомогли б.
Він заперечно похитав головою:
— То були молоді дракони. Вони мало що знали про магію, а Галбаторікс їх майже нічого не навчив… Мені дуже шкода…
— Оте ще й досі в мені?..
Юнак знов заперечно хитнув головою:
— Уже ні. Галбаторікс забрав їх, тільки-но ти втратила свідомість.
Насуада полегшено зітхнула:
— Добре… Але твої заклинання не зняли біль…
Вона намагалася сказати це м’яко, та, мабуть, у її голосі вчувалися якісь нотки розчарування. Мертаг скривився:
— Не можу збагнути, чому… Повинні були зняти… Ці істоти, що б то таке не було, випадають зі звичайної картини світу.
— А ти знаєш, звідки вони?
— Ні. Я тільки сьогодні дізнався про них, коли Галбаторікс приніс їх із внутрішньої камери.
На якусь мить Насуада заплющила очі:
— Допоможи мені встати.
— Ти…
— Допоможи мені встати.
Не кажучи ані слова, він розстебнув їй ремені. Дівчина сяк-так зіп’ялась на ноги й, похитуючись, чекала, поки пройде запаморочення.
— На, — сказав Мертаг, подаючи їй свій плащ. Вона накинула його на себе, прикриваючи грішне тіло, а також опіки, струпи, пухирі й криваві лінії, які спотворили її.
Накульгуючи, Насуада дійшла до краю камери, притулилася до стіни й повільно сповзла на підлогу.
Мертаг присів біля неї. Так вони й сиділи вдвох, мовчки втупившись у протилежну стіну.
Минула хвилина, друга, третя… Насуада заплакала.
Вона сердилася на себе, але сльози все бігли й бігли…
За якийсь час дівчина відчула, як Мертаг торкнувся її плеча — вона здригнулась. Навіщо? Він не міг їй допомогти. А крім того, скільки болю він їй завдав за останній час! Звісно, вона знала, що він робив це не з власної волі, але не могла забути, що саме він доторкався до неї розпеченим залізом.
Здається, цей мимовільний відрух вразив Мертага в самісіньке серце. Насуаді стало страшенно прикро. Вона взяла його за руку. Вершник дозволив її пальцям ніжно стиснути долоню, а потім обняв її за плечі й пригорнув до себе. Спершу вона трохи пручалась, та невдовзі завмерла в його обіймах і заридала знову. Її схлипування відбивалися луною в порожнечі кам’яної кімнати.
Так, обнявшись, вони й просиділи мовчки кілька хвилин.
— Клянусь, — нарешті обізвався Мертаг, — я знайду спосіб визволити тебе… Для мене й для Торнака вже надто пізно, але не для тебе… Доки ти не присягла на вірність Галбаторіксу, є шанс, що я зумію таємно забрати тебе з Урубейна.
Насуада глянула на нього, намагаючись зрозуміти, що він сказав.
— Як? — прошепотіла вона.
— Не маю жодного уявлення, — відповів Мертаг з ледь помітною хитруватою посмішкою. — Але я зроблю це… Чого б це мені не коштувало. Але ти повинна пообіцяти мені, що не складеш присягу, доки я не спробую. Добре?
— Мені здається, я не зможу витримати це знову. Якщо він ще раз залишить їх на мені, мабуть, я зроблю все, що він захоче.
— А тобі й не доведеться. Король не буде вдруге вдаватися до послуг земляних личинок.
— Що ж він збирається робити?
Мертаг трохи помовчав:
— Він вирішив маніпулювати тим, що ти бачиш, чуєш або відчуваєш. А коли й це не подіє, тоді він спробує атакувати твій розум… Ось оце вже справді страшно… Тоді ти точно не зможеш нічого зробити. Ніхто не зможе. Та перш ніж справа дійде до цього, я гадаю, ти вже будеш на волі. Усе, що тобі треба робити, — вистояти ще кілька днів… Усього лиш кілька днів.
— Як же мені вистояти, якщо я не зможу довіряти своїм почуттям?
— Є одне почуття, якому ти можеш довіряти скрізь і завжди, — Мертаг пильно глянув на неї.— Дозволь мені торкнутись твого розуму. Ні, я не буду читати твої думки. Я тільки хочу, щоб ти знала, що відчуває мій розум. Тоді ти завжди зможеш упізнати його…
Насуада вагалась. Вона знала, що це поворотний момент. Або вона буде довіряти йому повністю, або всьому кінець. І тоді, можливо, вона втратить свій єдиний шанс, щоб не стати рабинею Галбаторікса. Та все ж їй було дуже лячно — а що коли Мертаг спробує приспати її, знизити її здатність чинити опір, заволодіти її свідомістю? А може, він хоче отримати якусь інформацію, читаючи її думки? «Але ж навіщо, — подумала вона, — Галбаторікс став би вдаватися до таких трюків? Він міг зробити все це й сам. Мертаг правий: я не в змозі побороти короля. Якщо я пристану на пропозицію Мертага, це може означати мою загибель. Але якщо я відмовлюся від неї, тоді моя загибель неминуча. Так чи інакше, Галбаторікс зламає мене. Це всього лиш питання часу».