«Ерагоне! Сапфіро! Прокидайтесь!»
Ерагон швидко розплющив очі, сів і схопивсь за Брізінгр. Довкола було темно. Лиш купка червоних жаринок тьмяно виблискувала справа від нього, а на сході виднівся нерівний клаптик зоряного неба. Та, попри те, що світла майже не було, Вершник добре бачив загальний контур лісу й лугу… Назустріч йому щось швидко повзло по траві. Ерагон придивився пильніше — то був неймовірно великий слимак.
Від несподіванки Ерагон скрикнув і кинувсь назад. Слимак, чия мушля була близько п’яти з половиною футів заввишки, на мить завмер, а потім поплазував до нього так швидко, як може бігти хіба що людина. Змієподібне сичання вирвалося з чорного прорізу його рота, а очні яблука розміром з кулак захилитались на своїх довгих стеблинах.
Ерагон умить зрозумів, що навряд чи встигне звестись на ноги. Простору, щоб витягнути Брізінгр, позаду так само не було. Тоді він згадав про заклинання. Але воно не знадобилось, бо вже за мить голова Сапфіри, немов стріла, промайнула повз нього і щелепи дракона зімкнулись якраз посередині слимака. Мушля луснула між іклами Сапфіри, мов розтрощений сланець. Слимак пронизливо скрикнув.
Сапфіра тим часом швидко повернула голову, підкинула слимака вгору, роззявила пащеку якомога ширше й проковтнула чудовисько, двічі струснувши головою, немов дрізд, коли їсть дощового черв’яка.
Слимак був не один. Трохи далі на пагорбі Ерагон помітив іще чотирьох гігантських слимаків. Одне з чудовиськ миттю сховалось у мушлю, а інші почали тікати геть, хвилеподібно тягнучи свої черева, немов довгі сукні.
«Онде вони!» — крикнув Ерагон.
Сапфіра стрибнула вперед. Її тіло на секунду відірвалось від землі й тут-таки приземлилось прямо на всю четвірку. Спочатку дракон схопив і проковтнув одного слимака, потім другого, потім третього… А перш ніж з’їсти останнього слимака, — того, що сховався у своїй мушлі,— Сапфіра відвела голову назад і скупала його в потоці блакитного та жовтого полум’я, що освітило землю на сотні футів. Це тривало всього кілька секунд. Потім Сапфіра взяла щелепами слимака, який димів і парував, — взяла ніжно-ніжно, немов кішка, котра бере кошеня, — принесла його Ерагонові й кинула до ніг. Той зміряв чудовисько недовірливим поглядом — воно було мертве.
«Тепер можеш поснідати як слід», — сказала Сапфіра.
Спершу Ерагон тільки витріщився на неї, а потім почав сміятись. Він реготав усе голосніше й голосніше, аж доки не зігнувся від сміху, схопившись за живіт і ледве дихаючи.
«І що тут смішного?» — здивувалась Сапфіра й понюхала закопчену мушлю.
«А й справді, Ерагоне, чого ти смієшся?» — спитав Глаедр.
Та Ерагон лиш хитав головою й сопів.
— Тому що… — нарешті видушив він, а потім заговорив подумки, так, щоб Глаедр теж міг його чути. «Тому що… та ні… ви тільки уявіть — яєчня зі слимаком!..» Ерагон знов почав реготати: «Або… стейки зі слимака!.. Зголоднів? Спробуй стеблинку! Іще? З’їж очне яблуко! Кому потрібна медовуха, коли є слимак?! А можна поставити стеблинки в чашку, як букет квітів…» Вершник сміявся так сильно, що аж упав на одне коліно, хапаючи повітря ротом. Сльози текли йому з очей.
Сапфіра теж не витримала й розтулила в посмішці свою зубасту пащеку.
«Інколи ти такий дивний, Ерагоне, дуже дивний… — покректуючи, сказала вона й знову понюхала мушлю: — А трохи медовухи не завадило б».
«Ну, нарешті ти попоїла», — і подумки, і вголос підхопив Ерагон.
«Не дуже багато, але досить, щоб повернутися до варденів».
Нарешті Ерагон таки вгамував регіт. Він підійшов до слимака й копнув його краєм черевика:
«Минуло надто багато часу відтоді, як на Вройнгарді жили дракони. Мабуть, ти, друже, не до кінця розумів, чим був, коли спробував зробити з мене легку закуску… Між іншим, це була б просто жалюгідна смерть: стати обідом для слимака».
«Зате вікопомна», — не без гумору сказала Сапфіра.
«Справді, вікопомна», — згодився Вершник, відчуваючи нову хвилю сміху.
«То як, молодь, що я вам казав про перше правило полювання?» — озвався Глаедр.
«Не переслідуй здобич, доки не впевнишся, що це справді здобич», — разом відповіли Ерагон і Сапфіра.
«Ото ж бо й воно», — підсумував Глаедр.
«Уся оця гусінь, примарні птахи, а тепер іще й гігантські слимаки… — сказав Ерагон. — Як могли використані під час битви закляття створити їх?»
«Справа в тому, — відповів Глаедр, — що Вершники, дракони й клятвопорушники під час бою вивільнили колосальну кількість енергії. Частину її поглинули заклинання, але багато залишилось. Ті, хто вижив, щоб розповісти про це, сказали, що через якийсь час світ наче збожеволів… Мабуть, саме цю енергію поглинули предки гусениць і птахів, яких ти сьогодні бачив. Вона змінила їх. А от щодо слимаків, то тут ти помиляєшся. Це — сналглі. І вони завжди жили тут, на Вройнгарді. То була улюблена їжа для нас — драконів. Сапфіра тепер розуміє, чому саме».