— Ти клявся, що не будеш брехати мені, доки я в Кімнаті Провидиці,— вигукнула тоді Насуада. — Що ж це, по-твоєму, як не брехня, клятвопорушнику?
На цей раз Галбаторікс розгнівався не на жарт. Він крикнув так, наче перетворився на дракона величиною з гору, відкинув усі свої хитрощі й наказав мучити непокірну бранку, як тільки можна…
Нарешті видіння закінчились — Мертаг подумки дав їй знати, що вона знову може довіряти своїм відчуттям. Здається, Насуада ще ніколи не була така щаслива, відчуваючи доторк його розуму.
Тієї ночі він прийшов до неї, і вони провели разом кілька годин. Просто сиділи й розмовляли.
Мертаг розповів їй про успіхи варденів — вони були вже неподалік від столиці,— про підготовку Імперії до оборони. А ще сказав, що нарешті придумав спосіб, як її звільнити. Та коли Насуада спитала про подробиці, пояснювати він не схотів.
— Мені потрібен ще день або два, щоб перевірити, чи це спрацює — сказав Мертаг. — Але я знаю, як це зробити. Повір мені й пам’ятай про це.
Вона вірила і в його щирість, і в його турботу. Навіть якщо їй так ніколи й не вдасться врятуватися, знати, що тут, у полоні, ти не одинока, було надзвичайно приємно.
Насуада з радістю розповідала Мертагові про підступи Галбаторікса та про те, як вона їх викрила.
— А ти сильніша, ніж він очікував, — посміхнувся Мертаг. — Багато води спливло відтоді, як хтось міг дати йому такого відкоша. Я б, мабуть, так не зміг… — він трохи помовчав і продовжив: — Я мало що в цьому тямлю, але знаю, що створити правдоподібну ілюзію неймовірно важко. Будь-який вправний чарівник може змусити тебе повірити в те, що ти пливеш у небі, що тобі холодно чи спекотно або що прямо перед тобою росте квітка. Якісь маленькі складні речі або, навпаки, великі й прості,— це те, що може створити будь-хто, а от для підтримки ілюзії потрібна надзвичайна зосередженість. Якщо тебе хоч трішки відволікти, то в твоєї квітки раптом стане чотири пелюстки замість десяти. А там, дивись, вона й зовсім зникне. Найскладніше відтворювати деталі, бо в природі така шалена кількість деталей, що наш розум навіть не в змозі втримати їх усі. Якщо ти коли-небудь будеш сумніватися в реальності того, що бачиш, — придивись до деталей. Шукай якихось огріхів у деталях. Ілюзіоніст може тут помилитися або тому, що не знає про їхнє існування, або тому, що забув, або просто тому, що хоче заощадити енергію.
— Якщо ілюзія аж така складна річ, то як Галбаторіксу вдається її створювати?
— Він використовує Елдунарі.
— Усі відразу?
Мертаг ствердно кивнув:
— Вони дають і енергію, і потрібні деталі, а він лиш спрямовує їх так, як йому заманеться.
— Виходить, що речі, які я бачу, створені зі спогадів драконів? — спитала з трепетом Насуада.
Мертаг знову ствердно кивнув:
— Так, зі спогадів драконів, а також їхніх Вершників, якщо, звісно, вони в них були.
Наступного ранку Мертаг подумки розбудив її. Він хотів попередити Насуаду про те, що Галбаторікс розпочинає все знову. Мертаг не помилився, бо вже невдовзі найрізноманітніші видіння та ілюзії почали переслідувати її. Але наприкінці дня Насуада помітила, що майже всі ці видіння почали ставати все більш розмитими й простими, так, наче до Галбаторікса чи Елдунарі поступово приходила втома.
Ось і тепер вона сиділа на якійсь пустельній рівнині, наспівуючи мелодію гномів, і чекала, коли кулли, ургали й разаки нарешті накинуться на неї. Вони й справді схопили її. Насуада відчувала, як її б’ють і ріжуть. Час від часу вона кричала, благаючи, щоб цей біль якомога швидше скінчився, та жодного разу навіть не подумала про те, щоб підкоритися волі Галбаторікса.
Аж раптом рівнина зникла. Біль відступив.
«Усього цього нема, — сказала сама собі Насуада. — Воно існує тільки в моїй уяві. Але я не здамся. Я сильніша за своє немічне тіло…»
Тим часом перед її очима з’явилась темна печера, ледь-ледь освітлена зеленими сяючими грибами. Тиша. Тільки десь зовсім поруч чути сопіння якоїсь величезної істоти, а ще краплі води лунко падають у темряві між сталагмітами. Мить — і Насуада відчула позаду теплий подих чудовиська й солодкаво-блювотний запах мертвечини.
Тоді вона знов почала сміятися. Вона сміялася навіть тоді, коли Галбаторікс, намагаючись зламати її волю, змушував зазирнути в очі самого жаху. Насуада сміялась, бо знала, що її воля сильніша за його уяву, а ще тому, що сподівалася на поміч Мертага. Коли він був поруч, її не лякали жодні страхіття, якими б жахливими вони не були.
ПИТАННЯ ХАРАКТЕРУ