«Не так голосно, Б’яртскулар, бо ти можеш налякати малечу в яйцях», — рівним голосом мовив Умарот.
Сапфіра зморщилась.
«Тоді говори, старче, — пробурчала вона, — поясни нам, як таке могло бути».
На мить здалося, ніби Умарот посміхнувся. Та коли він почав говорити, слова його були безрадісні:
«Справді: ми не боягузи й не маємо звички ховатися під час битви, але навіть дракони можуть зачаїтися й чекати, щоб напасти на свою здобич зненацька. Ти згодна зі мною, Сапфіро?»
Сапфіра сердито пирхнула, хльоскаючи себе хвостом по боках.
«І ми, — продовжив Умарот, — не схожі на фангхура чи інших плазунів, що покидають своїх дітей на життя чи на смерть залежно від забаганки долі. Якби ми взяли участь у битві за Дору Ареба, нас би теж знищили. І тоді перемога Галбаторікса була б повна — він, очевидно, впевнений, що так воно і є,— а наш вид назавжди щез би з лиця землі…»
«І як тільки справжні сили та наміри Галбаторікса стали очевидні,— перебив його Глаедр, — як тільки ми зрозуміли, що він та інші клятвопорушники надумали напасти на Вройнгард, — Враель, Умарот, Оромис, я та інші вирішили, що буде набагато краще, коли ми сховаємо яйця нашої раси разом з певного кількістю Елдунарі. Переконати в цьому диких драконів було легко, бо Галбаторікс полював на них, а вони ніяк не могли захиститися від його магії. Вони прийшли сюди й віддали Враелю на зберігання своє потомство, яке ще не вилупилось, а ті, хто міг, відклали яйця, хоч в іншому разі могли й зачекати. Так, усі ми знали, що існування нашої раси опинилося під загрозою. Здається, наші застережні заходи були добре продумані».
Ерагон потер скроні:
«А чому ж ти не знав про це раніше? Чому не знав Оромис? І як можна було приховати свої думки? Ви ж казали мені, що це неможливо».
«Неможливо, — відповів Глаедр. — Принаймні за допомогою самої тільки магії. Але там, де не діє магія, може допомогти відстань. Ось чому зараз ми перебуваємо так глибоко під землею — на цілу милю під горою Еролас. Навіть якщо Галбаторікс та клятвопорушники й надумали б щось шукати за допомогою розуму в такому пустельному місці, скелі будуть заважати їм куди більше, ніж заплутаний потік енергії землі, що пролягає десь під нами. До того ж, перед битвою за Дору Ареба, понад сто років тому, всі Елдунарі були введені в такий глибокий транс, що він нагадував смерть, і це теж набагато ускладнило пошуки. Ми хотіли розбудити їх одразу ж після того, як закінчиться битва, але ті, хто побудував це місце, так само використали заклинання, що продовжило їхній транс на кілька місяців».
«Так і сталося, — сказав Умарот. — А крім того, є ще одна причина, чому Склеп Душ побудували саме тут. Яма, яку ти бачиш перед собою, виходить на озеро розплавленого каменю, що існує під цими горами від початку світу. Воно дає тепло, необхідне для того, щоб підтримувати яйця в належному стані, а також забезпечує нас, Елдунарі, потрібним нам світлом».
«Ти все-таки не відповів на моє питання, — звернувся Ерагон до Глаедра. — Чому ні ти, ні Оромис не пам’ятали про це місце?»
Замість Глаедра відповів Умарот:
«Тому що всі, хто знав про Склеп Душ, включно з Глаедром, погодились на те, щоб це знання видалили з їхнього розуму й замінили на фальшиві спогади. Це було важке рішення, особливо для матерів яєць, але ми не могли дозволити, щоб хтось поза межами цієї кімнати знав правду. Інакше Галбаторікс міг дізнатися про нас. Тому ми попрощалися зі своїми друзями й товаришами, добре розуміючи, що можемо більше ніколи їх не побачити, і що в тому разі, коли збудеться найгірше, вони загинуть із вірою в те, що ми пішли в небуття… Я повторюю: це було нелегке рішення. А ще ми стерли всі спогади про назву скелі, яка веде до входу в це сховище, так само, як раніше стерли імена тринадцяти драконів, котрі нас зрадили».
«Останню сотню років, — озвався Глаедр, — я прожив, думаючи, що наш вид приречений на загибель. Як я страждав від цього! І всі мої страждання були даремні… Та, з другого боку, я радий, бо своїм незнанням я охороняв нашу расу».
На якусь мить запала мовчанка.
«А чому Галбаторікс не помітив, що вас і яєць не вистачає?» — спитала Сапфіра в Умарота.
«Він вважав, що ми загинули під час битви. Ми були всього лиш маленькою частинкою Елдунарі на Вройнгарді, принаймні не настільки великою, щоб він запідозрив нашу відсутність. А щодо яєць, то я не сумніваюсь, що він був розгніваний, не знайшовши їх, але в нього не було підстав уважати, що його ошукали».
«Так-так, — сумно додав Глаедр, — Сувієль погодився пожертвувати собою, щоб приховати від Галбаторікса наше шахрайство».