«Справді, навіщо йому ризикувати власною головою? Що довше він чекає, то слабшими ми стаємо».
А лобова атака за цих обставин — то не що інше, як спроба нахабних дурнів штурмувати на відкритій місцевості стіни, надто міцні, щоб зробити в них пролом, і надто високі, щоб на них залізти та ще й під безугавним обстрілом лучників і бойових машин. Навіть уявна, ця картина була така страшна, що чоло Рорана вкрилося рясними краплями поту. Вардени будуть помирати юрбами. Міцний Молот вилаявся.
«Ми самі себе знищимо, а в цей час Галбаторікс сидітиме у своїй тронній залі й сміятиметься… А якщо б нам вдалося пробитися ближче до стін, тоді б ми стали невразливими для стріл і отих мерзенних хитромудрих машин, але при цьому ми стаємо вразливі для смоли й олії, а також для каміння, яке летітиме нам на голови».
Навіть якби вардени якось зуміли зробити пролом у стіні, за цією стіною на них буде чекати вся армія Галбаторікса. І тоді важливішими за всі оборонні споруди міста стануть характер і рівень підготовки тих людей, з якими варденам доведеться зіткнутися. Чи будуть вони битися до останнього подиху? Чи можна їх чимось злякати? Чи вдасться зламати їхній бойовий дух і змусити тікати, якщо натиснути достатньо сильно? Які присяги чи закляття зв’язують їх?
Варденські розвідники повідомили, що Галбаторікс призначив командувачем усіх військ на території Урубейна якогось лорда Барста. Раніше Роран ніколи не чув про цього чоловіка, але він добре бачив, як сильно збентежила ця інформація Джормандера, а люди з армії Рорана розповіли багато історій, котрі переконували в тому, що їм протистоїть дуже небезпечний супротивник. Казали, що Барст володів колись великою територією поблизу Джиліда, але після вторгнення в це місто ельфів змушений був залишити його. І всі його васали жили в смертельному страхові перед ним, бо Барст мав звичку вирішувати суперечки й карати злочинців найжорстокішим способом. Часто він просто страчував тих, хто, на його думку, був неправий. Само по собі це, зрештою, не дуже й дивувало, бо чимало лордів у всій Імперії славилися своєю жорстокістю, але Барст був не тільки безжалісний, але й сильний — неймовірно сильний, — а до того ще й хитрий, особливо коли йшлося про війну. У жодній з тих історій, що їх Роран чув про Барста, розум цієї людини не підлягав жодному сумніву. Можливо, Барст і був покидьком, але він був напрочуд розумним покидьком, і Роран знав, що було б великою помилкою недооцінювати його. З другого боку, хіба Галбаторікс призначив би легкодуху чи недалеку людину командувачем своїх військ?
Крім того, були ще Торнак і Мертаг. Галбаторікс міг навіть не покидати своєї фортеці — червоний дракон та його Вершник були готові й самі захистити місто.
«Мабуть, — подумав Роран, — Ерагонові й Сапфірі треба буде якось виманити їх звідси. Інакше нам ніколи не перебратися через стіни».
Та як це зробити? Роран насупився. Мертаг був сильніший за Ерагона, і, щоб знищити його, Ерагонові може знадобитися допомога ельфів.
Гнів і обурення закипіли в душі Міцного Молота, коли він подумав про це, — він знову опинявся у владі тих, хто здатен володіти магією. Коли йдеться про силу та хитрощі, то людина може компенсувати нестачу одного надлишком іншого. А от нестачу магії компенсувати не можна нічим.
Засмучений, Роран підняв із землі камінь і, як навчив його Ерагон, сказав:
«Стенр, рейза!»
Камінь залишився нерухомим. Камінь завжди залишався нерухомим. Міцний Молот сплюнув і пожбурив його на узбіччя. Його дружина та ще ненароджена дитина були тут, з варденами, а він усе ще нічого не міг зробити, щоб знищити Мертага чи Галбаторікса. Роран до болю стис кулаки.
«А може, нам варто тікати звідси?» — раптом подумав він.
Раніше ця думка жодного разу в нього не зринала. Роран знав, що на схід від володінь Галбаторікса є чудові родючі степи, де не було нікого, крім кочівників. Якби решта селян пішли з ним і Катріною, вони змогли б розпочати все заново, вільні від Імперії й Галбаторікса… Але ні… Від самої цієї думки до горла підступала нудота. Тоді йому доведеться залишити Ерагона, своїх людей, свою землю, яка була йому рідною домівкою.
«Hi-ні. Я не хочу, щоб наша дитина народилася у світі, де все ще панує Галбаторікс! Краще вмерти, ніж жити в страхові».
Роран так і не розумів, як можна захопити Урубейн. В усіх попередніх випадках він завжди бачив слабке місце, яким можна було скористатися. У Карвахолі таким слабким місцем була нездатність разаків зрозуміти, що селяни можуть оборонятися. Під час сутички з ургалом Яборгом — роги цієї істоти. В Аруфсі — система каналів. Але ось тут, в Урубейні, Міцний Молот не бачив слабких місць, не бачив геть нічого, що могло б обернути силу його супротивників проти них самих.