— Сер, — крикнув один з вартових зовні.— З вами все гаразд?
— Я просто впустив щит, — відповів Джормандер. — Не варто турбуватися.
— Так, сер!
Роран пильно дивився на короля. Орин теж дико зиркав на нього, немов загнаний у глухий кут звір. Не зводячи з нього очей, Роран засунув свій молот за пояс.
— Перемовини з Галбаторіксом — це нерозумно й небезпечно. Якщо ви спробуєте це зробити, я вб’ю кожного вашого посланця іще до того, як він встигне дійти до міста.
— Ти не посмієш! — скрикнув Орин.
— Ще й як посмію! Ось побачите. Я не дозволю наражати інших на небезпеку тільки для того, щоб задовольнити вашу королівську… пиху. Якщо Галбаторікс захоче почати переговори, він знає, де нас знайти. В іншому разі, дайте йому спокій.
Роран вискочив з намету й став, узявши руки в боки.
Він вдивлявся в пухкі хмари, чекаючи, коли перестане вирувати його кров. Орин нагадував однорічного мула: упертий, самовпевнений і готовий хвицнути кожного, якщо тільки дати йому таку можливість.
«До того ж він забагато п’є», — подумки додав Міцний Молот.
Потім він походив перед наметом туди-сюди, чекаючи, поки вийде Джормандер.
— Вибачте, будь ласка, — одразу ж сказав Роран.
— Та нічого, — Джормандер провів рукою по обличчю, витяг глиняну люльку з торбинки на поясі й почав набивати її сушеною травою кардус, утрамбовуючи пальцем. — Увесь цей час я умовляв його не посилати гінця просто для того, щоб допекти тобі,— він на якусь мить замовк. — А що, ти й справді вбивав би людей Орина?
— Я не кидаю слів на вітер, — спокійно відповів Роран.
— Та я так ніколи й не думав… Ну, гаразд, будемо сподіватися, що до цього не дійде.
Джормандер неквапливо пішов між наметами, а Роран рушив слідом за ним. Поки вони йшли, люди поступалися їм дорогою й шанобливо схиляли голови. Джормандер трохи помовчав, а потім, розмахуючи своєю незапаленою люлькою, сказав:
— Слово честі, мені не раз кортіло дати Оринові добрячого прочухана, — його губи розпливлися в тонкій усмішці. — Та, на жаль, моя обачність завжди брала гору.
— А що, він завжди був таким… упертим?
— М-м-м? Ні-ні. У Сурді він був колись набагато розсудливішим.
— І що ж сталося потім?
— Страх, мені здається. Страх робить із людьми дуже дивні речі.
— Це правда.
— Вибач, можеш на мене ображатися, але зараз ти вчинив не надто розумно.
— Я знаю. Норов узяв наді мною гору.
— І ти придбав собі ворога в особі короля.
— Ти маєш на увазі — ще одного короля?
Джормандер невесело засміявся:
— Звісно, коли в списку твоїх особистих ворогів є Галбаторікс, тоді всі інші виглядають набагато менш небезпечними. Але все ж таки… — він зупинився біля багаття, висмикнув із полум’я тонку палаючу гілочку, підніс її кінчик до своєї люльки, кілька разів пахнув, роздуваючи жар, а потім кинув гілочку назад у вогонь: — Але все ж таки я б не залишав без уваги гнів Орина. Він був готовий убити тебе прямо там. І якщо він озлобиться, а я гадаю, саме так воно й буде, він може спробувати помститись. Я поставлю вартових біля твого намету на наступні кілька днів. А після того навіть… — Джормандер знизав плечима, — а після того ми можемо померти або стати рабами…
Вони йшли мовчки ще кілька хвилин, і весь цей час Джормандер пахкав своєю люлькою. Пора було розходитись.
— Коли наступного разу побачиш Орина… — сказав на прощання Роран.
— То що? — перебив його Джормандер.
— То, мабуть, поясни йому одну річ: якщо він або його люди заподіють щось Катріні, я випущу йому кишки перед усім табором.
Джормандер уперся підборіддям у груди, кілька секунд стояв, роздумуючи, а потім підвів голову й кивнув:
— Гаразд. Думаю, я знайду спосіб зробити це, Стронгхамере.
— Дякую.
— Завжди до твоїх послуг! Мені приємно це робити.
— Сер…
Невдовзі Роран розшукав Катріну й попросив її принести вечерю на північний вал, де він примостився чатувати на будь-якого гінця, що його міг послати Орин. Катріна розстелила скатертину прямо на землі, і вони попоїли. А потім, коли тіні почали ставати все довші й довші, а на навислому пурпуровому небі з’явилися перші зірки, вони сіли одне біля одного.
— Я рада, що ми тут, — сказала Катріна, поклавши голову на плече Рорана.
— Справді? Ти справді рада?
— Тут гарно, і ти весь мій, — вона обняла його руку.