— Твоє красномовство так само зросло! Аріє, ти не казала мені, що він так чудово говорить.
— Він іще тільки вчиться, — легко всміхнулася Арія, а потім, звертаючись до Ерагона, сказала: — Мені дуже приємно бачити, що ти повернувся живий і здоровий.
Тим часом ельфи засипали його, Сапфіру та Глаедра численними питаннями. Утім усі троє відмовчувалися, чекаючи на прихід інших. Зрештою, Ерагонові здавалося, що ельфи й так якось відчувають присутність Елдунарі. Недаром же вони час від часу непомітно кидали погляди вбік серця сердець.
Невдовзі до них прибув Орик. Він під’їхав з півдня на кудлатому поні, який був увесь у піні й важко дихав.
— Привіт, Ерагоне! Привіт, Сапфіро! — закричав король гномів, піднявши вгору кулак. Він скотився зі свого сумного скакуна на землю, тупнув ногою й згріб Ерагона в міцні обійми, плескаючи його по спині. Потім Орик підбіг до Сапфіри й потер їй ніс, так, що вона мало не почала мурчати.
— А де твоя охорона? — здивовано спитав Ерагон. Орик махнув рукою кудись назад.
— Там. Плетуть собі коси в бородах біля ферми за милю на захід звідси. Маю сказати, що жоден з них, звісно, не в захваті від цього заняття… Ні-ні, я довіряю їм усім без винятку, бо вони з мого клану, але Блодхгарм сказав, що ліпше прийти самому. От я й прийшов сам. А тепер скажи мені, навіщо всі ці секрети? Ти щось знайшов на Вройнгарді?
— Зачекай трішки, поки прибудуть інші, і про все дізнаєшся, — відповів Ерагон. — А зараз скажу тільки те, що я щасливий знову бачити тебе, — і Вершник поплескав Орика по плечу.
Трохи пізніше прибув Роран. Він прийшов пішки, вигляд у нього був грізний і заклопотаний. Вітаючись, він міцно потис Ерагонові руку, а потім відвів його вбік.
— Можеш зробити так, щоб вони нас не чули? — спитав Роран, кивнувши в бік Орика й ельфів.
Кілька секунд Ерагон бубонів заклинання, яке захищає від чужих вух. Крім того, він закрив свій розум від Глаедра й інших Елдунарі. Тепер його могла чути тільки Сапфіра.
— Готово, — сказав Вершник.
Роран кивнув і глянув кудись удалину через поля.
— Знаєш, доки тебе не було, я встиг сказати кілька слів королю Орину.
— Слів? Яких слів?
— Та він поводився, як дурень, а я йому про це й сказав…
— Наскільки я розумію, йому це не дуже сподобалося.
— Можна й так сказати… Він спробував мене заколоти.
— Що?!
— Мені вдалося вибити меч йому з рук, тож він не встиг завдати удару. Але якщо піде так і далі, то я напевно буду мертвий.
— Орин? — Ерагонові стало мулько, коли він уявив собі короля з оголеним мечем. — Ти так сильно його образив?
Роран, здається, уперше посміхнувся, хоч уже за мить посмішка зникла під його бородою:
— Я налякав його, мовляв, може бути ще гірше.
Ерагон буркнув щось невиразне й стис руків’я Брізінгра — тепер вони обидва стояли, тримаючи руку на зброї.
— Хто ще про це знає? — спитав Вершник за якусь мить.
— Джормандер, він там був. Ну, а Орин міг розпатякати кому завгодно.
Ерагон насупився й зробив кілька кроків туди-сюди, намагаючись вирішити, що ж його робити:
— За теперішніх обставин гірше й бути не може.
— Та знаю. Я й гадки не мав ображати Орина… Але він хотів надіслати Галбаторіксу своє «королівське вітання»… Нісенітниця якась та й годі! Він би наразив усіх нас на небезпеку. Я не міг дозволити, щоб це сталося. На моєму місці ти зробив би те саме.
— Може, й так, але це дуже ускладнює становище. Я тепер командир варденів. І напад на тебе чи на будь-кого з моїх воїнів — це напад на мене. І Орин це чудово знає… А ще він знає, що ми з тобою однієї крові. З таким самим успіхом він може жбурнути мені рукавицю в обличчя.
— Він був п’яний, — сказав Роран. — Не впевнений, що він думав про це, коли схопився за меч.
У цю мить Ерагон побачив, що Арія і Блодхгарм кидають на нього зацікавлені погляди. Тоді він перестав ходити туди-сюди й повернувся до них спиною.
— Я боюся за Катріну, — продовжив після короткої мовчанки Міцний Молот. — Якщо Орин аж так розгнівався, він годен послати своїх людей за мною чи за нею. У всякому разі, це може завдати їй болю… Джормандер уже поставив варту біля нашого намету, але, по-моєму, це недостатній захист.
Ерагон міцно стис руку:
— Орин не посміє зробити їй боляче.
— Не посміє? Він не може зашкодити тобі. У нього не вистачить духу стати віч-на-віч зі мною. Тоді що ж йому залишається? Засідка? Ніж у спину? Ні. Вбивство Катріни було б для Орина найкращим способом помститися за образу.
— Не думаю, що Орин може вдатися до підступного вбивства або напасти на Катріну.